бета
Шановні батьки! Ви передаєте нам, вчителям частину повноважень по вихованню та освіті своїх дітей. Відповідно, хочете бути в курсі, як цей процес відбувається, здійснювати певний контроль. Цікавитеся успішністю вашої дитини. Це зрозуміло і правильно. Але деякі форми контролю можуть бути застарілими, неадекватними або невірно тлумачитися.
Зараз я хочу поговорити про оцінювання в школі. Про висновки, які роблять батьки, побачивши наявність або відсутність певних оцінок у своєї дитини.
В наші часи слід забути про те, що оцінка має відображати об’єктивну відповідність чи невідповідність учня певному стандарту. Тому, що такого стандарту НЕ ІСНУЄ. Точніше, в кожній установі, у кожного вчителя свій стандарт, і він може змінюватися швидше, ніж батьки доберуться до школи щось з’ясовувати. Проте оцінка зберігає своє значення як інструмент впливу вчителя на учнів. Досвідчений педагог може досягти магічної результативності, просто ставлячи в одних місцях галочки, а в інших — хрестики. Зрозуміти щось, споглядаючи ці галочки и хрестики ззовні — нереальна задача. Хіба шо учитель свідомо передає якусь інформацію батькам, але і тут можуть бути проблеми комунікації.
«Як там мій, все нормально?» — запитує батько в учителя. Скажу декілька слів, з чого складається успішність учня в одному предметі. (Деякі параметри можуть поширюватися і на інші предмети та галузі життя, але не обов’язково).
Мотивація. Мабуть, найважливіше, що є в навчанні. Чи є в учня прагнення до знань, чи цікавий йому предмет? По великому рахунку, буде мотивація — буде і все інше. Але чи ставлять за рівень зацікавленості оцінки? Яким тестом його перевіриш? До речі, мотивація має свою внутрішню структуру, складається з декількох компонент. Може, учень орієнтований на гарні оцінки, може, боїться поганих, може, йому потрібна увага дорослих, а може — схвалення (це різні речі); може, він хоче бути найкращим, або довести собі і всім, що він крутий, а може, йому цікавий зміст навчального матеріалу. Можливо, учень вважає, що знання знадобляться для професії, на яку він орієнтується, а буває так, що вчитися — модно. Насправді, частіше все разом, але у якій пропорції? Розуміння джерел мотивації критично важливе для того, щоб її викликати та підтримувати, «вміти зацікавити».
Швидкість сприйняття. Ось де основне джерело оцінок. Здатність одразу вхопити зміст, зрозуміти, чого від тебе хочуть, в обмежений час дати відповідь на питання — не остання якість в житті, і в школі зовсім не зайва. Проте є і інші не менш важливі якості, але зароблянню оцінок вони сприяють в меншій мірі, а буває, що і заважають.
Глибина сприйняття. Здатність встановлювати взаємозв’язки, прослідковувати віддалені наслідки, розуміння загальної картини — непогано, чи не так? Але це громіздкий тягар, гальмо на розумі, яке змусить вас замислитися над однією задачею, запитанням, так і не отримати відповіді, на яку розраховував вчитель, а на інші питання контрольної вже не буде часу.
Стійкість отриманих знань. Очевидно, важливий параметр, але практично ніколи не перевіряється і тому на оцінки не впливає. Про контрольні та іспити попереджають заздалегідь, щоб учень встиг напхати матеріал в короткотривалу пам’ять, «підготуватися». Оцінюваних запитань з тем, що були, наприклад, рік тому, не задають.
Креативність. Здатність народжувати ідеї, бачити несподівані рішення проблем, шляхи розвитку — надзвичайно важлива риса сучасної людини. Але для учня — скоріше, проблема. Бурхливий потік ідей, не завжди адекватних, може заважати вчителю, наприклад, якщо в нього є план уроку, а цей, подивіться на нього, креативний, вже щось придумав, відволікає себе та інших.
Акуратність. Ось ще одне джерело оцінок, одна з найвищих шкільних чеснот, та й в житті не зайве. Старанно виконане домашнє завдання, акуратно оформлена самостійна робота, приємний зовнішній вигляд – мрія учителя.
Зосередженість. Здатність керувати своєю увагою, утримувати її на певному об’єкті, концентрація — дуже потужний інструмент у навчанні і в житті, часто приходить з віком. Але суперечить багатозадачності — людина може випасти з контексту, проґавити зупинку, отримати проблеми у спілкуванні.
Комунікабельність. Спілкування в межах навчального предмету це непросто. Вміння задавати питання, обговорювати інформацію, ділитися враженнями, відстоювати, обґрунтовувати свою думку. Вміння працювати у команді, підкорятися, керувати. Давайте придумаємо, як це перевірити у системі ЗНО, заробимо нобелівську премію з педагогіки.
Ініціативність. Здатність починати справу, робити перший крок, сміливість, рішучість. На жаль, не дуже вітається у нашій шкільній системі. Наявні форми контролю успішності учнів не передбачають оцінювання їх ініціативності. Може, тому, що ця якість не важлива? Навряд. Може, числом її не оціниш? Оце більш ймовірно.
Цей (без претензії на повноту) перелік показує, що успішність учня — багатокомпонентна характеристика, яку практично неможливо виразити невеликим натуральним числом (оцінкою). Компоненти успішності впливають один на одного, змінюються з часом, іноді їх нестача створює критичні проблеми, іноді проблеми створює надмірний розвиток, а іноді повна неуспішність по одному з пунктів виявляється непринциповою, обходиться, переростається, забувається.
Шановні батьки! Про що ж ви дізнаєтеся, коли бачите оцінки своєї дитини, наприклад, 10, 3, 10 і тематична! — 9? По великому рахунку — ні про що, а якщо детальніше, то дещо про стан стосунків учня з учителем, про вміння пристосовуватися. Я бачив ситуації, коли «9» означало, що учень спокійно сидить на уроках і іноді навіть записує щось в зошит. Просто більшість не робила і цього, а декілька учнів ще й щось пам’ятали, то вони отримували 10-11-12. Бачив і такі ситуації, що «9» означало повне володіння курсом за 4 роки, здатність поступити у кращі профільні ВНЗ, але учень іноді помилявся при складних розрахунках.
Була ще історія, коли учень четвертого класу отримав за семестр оцінку «1» з предмету «етика». Як гадаєте, цей учень був маніяком? Садистом? Ні, просто оцінки ставилися за виконання завдань у спеціальному «робочому зошиті з етики», який дитина щасливо загубила у перший же день занять, тобто не мала жодного виконаного завдання за семестр.
Якщо ви (батьки) хочете бути в курсі успіхів та проблем вашої дитини, варто відкинути ілюзію, що завдяки оцінкам ви щось контролюєте. Це занадто вузький інформаційний канал, не шукайте простих рішень складної проблеми. Обмежитися покаранням за погані оцінки та схваленням за гарні означає втечу від відповідальності, відмову вкладати енергію своєї особистості у розвиток дитини. Що, взагалі-то не смертельно, але сумно. Тому, що дитина, підліток потребує уваги в першу чергу від батьків, це конче необхідно для формування особистості, для самооцінки — справжньої уваги, живої, емоційної. Потреба у такому контакті зазвичай є і у батьків, але буває не зовсім ясно, як це здійснити на практиці. От і виходить, що за випадкову двійку можна отримати вдома скандал, а за виклянчену дванадцятку — новий телефон, батьки так бурхливо реагують на оцінки, бо мають святу потребу бурхливо реагувати, а кращого контакту з дитиною, ніж щоденник не мають.
Шановні батьки! Налагоджуйте контакт з дитиною. Хай шкільне навчання не зашкодить вам, не стане джерелом постійного конфлікту, а допоможе. Обговорюйте з дитиною зміст навчального матеріалу, покажіть, що цікавитеся предметом, вважаєте його важливим (а якщо не вважаєте, хай не вчить, правда), це дуже потрібно для мотивації дитини. Покажіть, що і ви трохи розбираєтеся у предметі, але дечого і не знаєте, хай дитина пояснить. Без брехні, шкільні предмети містять у собі дуже багато цікавого та корисного і я певен, що жоден дорослий не знає всього цього у повному обсязі. Зробіть разом з дитиною завдання, не для того, щоб забезпечити їй гарну оцінку на завтра, цього не треба, а щоб відчути зміст та рівень складності цього завдання, побачити у спільній роботі рівень дитини. Добре, якби були спеціально передбачені завдання для виконання всією сім’єю — в старших класах, по серйозним предметам, не їжачки з шишечок. Запитайте про події в школі, на уроках, про вчителя, висловіть своє ставлення (це окрема складна тема, що казати, якщо вчитель особисто вам не подобається, мабуть, зменшувати авторитет вчителя не варто, яким би поганим він не був, краще від цього не стане).
Якщо дитина уникає спілкування, закривається, що буває на певних етапах розвитку, залишається особистий контакт з учителем. В деяких школах обов’язком вчителів є регулярне написання для батьків коротенької характеристики по поточній ситуації з предметом. Якщо ви отримали 70 знаків (декілька слів) тексту, то за кількістю інформації це еквівалентно сотні оцінок, і це не фокус, це працює. Живе спілкування не піддається прямому обрахунку, але обсяг інформації величезний. Зовнішній вигляд учителя — декілька мільйонів оцінок, щоб ви розуміли. Тобто просто побачивши вчителя ви отримуєте інформації більше, ніж з оцінок всіх ваших знайомих за всі роки школи. Ну, я не возвеличую учителя, та ж сама математика стосується, наприклад, того, як виглядає кабінет. Так от, вчитель не дасть вам повної розкладки по всіх пунктах, це неможливо, але ви побачите, що він за людина, яке ставлення до вашої дитини, можливо, відчуєте якісь конфлікти чи навпаки, перспективи. Важливо, що і учитель отримає важливий для нього зворотній зв’язок, відчує принципи та цінності вашої сім’ї, не обов’язково усвідомлюючи це, але коректуючи своє ставлення до вашої дитини, сподіваюся, у конструктивному напрямку
Так, випускні, екзаменаційні оцінки важливі для творення подальшої біографії. Учень проробляє велику роботу, щоб отримати високу випускну оцінку — роботу по вивченню предмета, спілкуванню з учителем, з однокласниками, на шляху до результуючої оцінки були сльози, безсонні ночі, радість перемоги, відчуття власного безсилля — це життя, це правильно. Кожне рішення впродовж усього навчання вливає на остаточний результат, визначає його. Але в зворотному напрямку це не працює — знаючи, яким було навчання ви можете передбачити, якою буде оцінка, але знаючи оцінку неможливо відтворити процес навчання. Розуміючи людину ви можете прогнозувати, які в неї будуть оцінки, але знаючи тільки оцінки, неможливо зрозуміти людину.
Отже, передаючи повноваження — довіряйте, а не довіряючи — не передавайте повноважень. Довіра виникає, ясно, не на порожньому місці, довіра до своєї дитини, довіра до вчителів. То хто, як не ми зробить це місце не порожнім, наповнить його доброзичливістю, відвертістю, розумінням; коли, як не зараз?