Школи

Якщо ви просто шукаєте школу, переходьте далі — Альтернативні школи в Києві, Львові та інших містах, Дистанційні школи та школи для атестації.

Трохи розширимо у вільнішому стилі класифікацію доступних способів організації навчання, подану нами у блокбастері “Завтра не в школу“:
хоумскулінг — хрестоматійне безвилазне домосидіння за підручниками або комп’ютером. Єдиний можливий стан позашкільної освіти в уявленні пересічного громадянина. Жах усіх екстравертів та борців за соціалізацію. На практиці майже не зустрічається. Навіть схильні до такого образу життя або дуже зайняті діти буває відвідують
центр підтримки сімейної освіти — заклад додаткової освіти, який містить низку гуртків/навчальних програм. З сімейною освітою часто пов’язаний історично. Хоча ще частіше діти просто ходять по різноманітних гуртках або іноді на локальні зустрічі хоумскулерів, там де вони є.
сімейний осередок — відносно стале угрупування декількох сімей, створене задля спільного лупання дітьми навчальної скали. Зазвичай збирається пару разів на тиждень вдома у когось з учасників або у зовнішнього репетитора. Розвіює домосидіння та зменшує фінансове навантаження родин.

Тут ми маємо нарешті визначити важливу річ — критерій школьності. Якщо ми говоримо про загальну освіту, то що робить школу школою? На нашу думку, це взяте і виконане зобов’язання з підготовки учнів до щорічного підсумкового оцінювання. Практично, це групове навчання принаймні з інваріантних предметів, що триває не менше року і закінчуються вдалою атестацією учасників.
Далі визначимо критерій сімейності. Сімейна освіта передбачає свідому та впливову участь родини у навчанні власних дітей з урахуванням їхньої (дитячої) думки як рівноцінної, а дедалі й переважної.

сімейна школа — осередок, який наважився виконувати критерій школьності, що потребує більшої відповідальності всіх учасників та залучення додаткових ресурсів, як-то окремого приміщення і вчителів
альтернативна школа. Російський журнал “Семейное образование” відрізняє цей щабель від попереднього лише за кількістю учнів — більше 15. Ми відкидаємо таке спрощення і вважаємо тут критерієм здатність експортувати свій досвід поза родини засновників. Назвемо це критерієм впевненості. Тобто сталося підтвердження результатів власного експерименту з виконання критерію школьності.
Для сімейної школи тут відбувається перехід від кооперативної моделі до сервісної, добре це чи погано (оскільки сімейність зазвичай знижується). Зазначимо, що наразі практично всі новостворювані школи стартують вже з цього щабелю, намагаючись надавати певний рівень і якість послуг. Звідси наприклад починають досвідчені дитячі садки та клуби, які еволюціонували в школу природнім шляхом, разом із дітьми.
приватна школа — попри обов’язкову наявність ліцензії, пристойну матеріальну базу та дипломований педагогічний склад, на жаль часто на цьому і малокомплектності все завершується. Майже ніколи не відповідає справжньому критерію сімейності на користь запиту батьків. Тобто відповідає суто батьківському баченню життя їх дітей.
державна школа — не відповідає не те що критерію сімейності, а вкрай обмежує вплив всіх учасників (дітей, батьків, вчителів) на процес навчання. Через це є “cистемою” в поганому сенсі слова.

* Тут треба заради справедливості зазначити, що існують приватні, а дуже рідко й державні школи, які можна назвати альтернативними не з організаційного, а з педагогічного боку. Проте, новий закон “Про освіту” має багато тез, що стосуються автономії шкіл та вчителів і повинен надалі сприяти зростанню кількості таких закладів.

Далі типологізуємо альтернативні навчальні заклади за низкою критеріїв.

Цінності
По-хорошому, будь-яке планування освітнього проекту має починатися з обдумування його мети та кінцевого результату усіх зусиль. Проте на практиці це відбувається не завжди, оскільки є найбільш так би мовити сенсо- і часозатратним. Зазвичай, люди набагато краще розуміють від чого вони хочуть втекти, аніж до чого прийти. Це недосконало, але є особливістю нинішнього етапу розвитку освітньої сфери в нашій країні. Менш з тим, у вашій волі спонукати всіх до роздумів над питаннями “Кого, яку людину, які якості ми врешті-решт хочемо побачити і отримати в наших дітях? Якщо ми вчимо, то чому саме так?”

Педагогічний напрямок
Тут можна визначити наступні різновиди: вальдорфські, монтессорі, демократичні та вільні школи.

Перші два можна вважати класичними авторськими, не будемо довго на них спинятися, оскільки вони описані у багатьох матеріалах та мають достатньо прихильників як за кордоном, так і в Україні. Ми додамо окремі статті по них згодом.
Єдине, що відмітимо зараз — після експерименту, який тривав 1999–2013 роки і був успішно завершений, вальдорфська освітня система стала однією з офіційно визнаних в Україні. Це дозволяє вальдорфським батьківським ініціативам створювати паралельні класи на базі державних шкіл і є одним з варіантів, згаданих у примітці * вище.

Разом з цим, демократичний напрямок набуває все більшої актуальності. За визначенням (див. наприклад сайт Європейської спільноти) демократична освіта дозволяє дитині:
а) самій обирати що, як, коли і де вивчати (self-directed learning — самоспрямоване навчання),
б) повною мірою впливати на процеси, правила та закони, за якими живе шкільна спільнота.
Напрямок бере свій початок ще з робіт Джона Локка та Жана-Жака Руссо в добу просвітництва, через праці Льва Толстого у ХІХ столітті, врешті почав яскраво втілюватись у ХХ:
– “Дом свободного ребенка” Костянтина Вентцеля (1906, Росія)
– “Dom Sierot” Януша Корчака (1912, Польща)
– хоча не перший, але славнозвісний і донині існуючий “Самерхіл” Александра Ніла (1921, Британія)
– “Садбері Веллі” (1968, США) та весь freeschool movement
– демократичні школи Ізраїлю (з 1987) (більше — на сторінці #школазакордоном).
В Україні так само існують і сподіваємося будуть поширюватись школи цього напрямку, у більшості альтернативних закладів запроваджуються як елементи демократичного управління, так і форми індивідуалізації змісту навчання. На жаль, в нашій країні остання можливість обмежена через необхідність щорічно слідувати програмі МОН під час атестацій.

Наостанок, вільні школи не наслідують явним чином певну конкретну методику, а варіюють цінності, педагогічні інструменти та зміст навчання на власний розсуд. Фактично складають більшість альтернативних шкіл в Україні.

Зауважимо тут, що намагання увібгати релігійні (християнські абощо) школи в класифікацію за цим критерієм не є доречним, оскільки проголошувана релігійність не є педагогічним напрямком, а стосується раніше зазначених цінностей.

Вартість
На жаль у багатьох обивателів є уявлення, що школа має якусь об’єктивну ціну (зазвичай не більше 2500 грн), а все інше її керівники з чистою совістю кладуть в кишеню. При цьому якщо хтось вписується в першу цінову категорію, то вони вважаються “ідейними”, а інші проекти “комерційними”.
Хибність таких міркувань легко зрозуміє кожен, хто намагався вести хоч якусь підприємницьку діяльність — принаймні орендувати приміщення та найняти працівників. Очевидно, що і приміщення бувають зовсім різні, і працівники просять неоднаково, а до того ж хворіють, ходять у відпустку і таке інше. І ще з усіх боків вилазять непередбачувані витрати.
Насправді, проектів які прям заробляють зовсім небагато. Інші — добре якщо не докладають своє. При цьому утримання проекта “в нуль” у столиці стає приблизно в 6000 грн (без відкладання на розвиток і форс-мажори). Ті, що мають нижчу ціну, зазвичай пропонують неповний день чи тиждень, або мають особливі умови оренди.
Тож робіть свій вибір, та не звинувачуйте будь ласка тих, хто взявся навчати дітей.  Якщо це може бути бізнесом, то одним з найнервовіших.

Цей допис буде згодом продовжений окремим розлогим розділом про педагогічні інструменти, а ви поки можете продовжити нещодавно написаною статтею Аліни Туз “Альтернативна школа: як обрати?” на сайті Кітерри.