бета
Минулого тижня на запрошення школи “Соняшник”, я проводила семінар з викладання дослідів у молодшій школі. Дуже вдячна за таку нагоду, вдалося багато чого переосмислити. Зокрема, мушу чесно визнати, що той задум, який був на початку викладання в БеркоШко, не справдився.
Мені самій дуже не щастило з вивченням фізики в школі. Пояснювали мало, а експерименти показували переважно намальовані в підручнику. Тому робити досліди дуже хотілося 🙂
Я собі уявляла так: з першого класу ми будемо робити багато різних фізичних дослідів, а коли, власне, почнеться курс фізики в середній школі, то будемо все згадувати і зосереджуватись на самих явищах, а також розрахунках і формулах. Але ні.
По-перше, я не врахувала, що можуть долучитися нові учні, які не були свідками дослідів у молодшій школі — так воно і сталося. А по-друге, що саме бентежне, навіть ті, хто досліди спостерігав, згадували переважно свої емоції, якісь дитячі враження, але не готові були вповні спиратись на них, щоб аналізувати фізичну суть явищ. Це для мене минуло всього 5 років, а для них — півжиття. Проте це не привід відмовлятись від проведення дослідів у молодшій школі, а привід повторювати їх в середній 🙂
Отже, метою проведення дослідів у початковій ланці є:
- знайомство з фізичними явищами;
- зародження наукового та інженерного мислення;
- звикання до певного порядку проведення дослідів.
А вже в середній ланці, коли є розуміння, на що саме дивитися, то можна більше побачити і зосередитись на:
- фізичній суті природних явищ;
- виявленні закономірностей, правил, меж їх застосування;
- описі процесів формулами.
На мій погляд, під час проведення дослідів з молодшими школярами варто притримуватись таких правил:
- не вводити зайвих термінів, значення яких ще неможливо коректно пояснити дітям (“енергія”, “спектр випромінювання” тощо);
- провокувати описувати побачене своїми словами;
- знайомити з прийнятими коректними назвами явищ і процесів, які діти змогли побачити і відчути (наприклад, “сполучені посудини”, “теплопровідність” тощо), але тільки після того, як діти познайомляться з ними і спробують описати самостійно;
- шукати аналогії: між різними дослідами, між дослідами і реальністю. Це найголовніше — помічати подібні процеси в навколишньому світі. Ставити запитання. Звертати увагу на все цікаве навколо.
Власне, це і є метою демонстрації дослідів — зародити чи підсилити цікавість до навколишнього світу.
Порядок їх проведення зазвичай такий:
- Інформація – розповідь викладача згідно з його задумом, або ситуативне зацікавлення учнів;
- Припущення – спільне обговорення і ймовірне пояснення або передбачення перебігу процесу;
- Підготовка – продумування як провести дослід, щоб перевірити припущення;
- Спостереження – власне, виконання досліду;
- За потреби – коригування і повторення, якщо з першого разу не вдалося;
- Висновок – підтвердження або спростування припущення;
- Запис результатів – схем дослідів, висновків, обгрунтування;
- Пошук подібних явищ в світі.
Спершу я демонструю серію експериментів з механіки, досліджуємо прості механізми. Механіка виникла дуже давно, коли у людей виникла потреба рухати предмети значно більші за себе — будувати храми, маяки, піраміди. Механіка зазвичай інтуїтивно зрозуміла, тому можна позанурюватись в деталі.
Є простий алгоритм будь-яких пояснень дітям:
- добре зрозуміти питання самому, докопатись до глибини, відчути суть, назбирати прикладів для ілюстрацій;
- підібрати такі слова, які будуть зрозумілі дітям;
- розширити їхнє бачення, перевести розуміння явища на новий рівень.
Наприклад, щоби розказати дітям про важіль, я спершу ставлю їм задачу: щось кудись посунути, підняти, підважити.
Якийсь час спостерігаю. Потім ми замальовуємо схемки того, що відбувалось. Це дає можливість запровадити певні терміни, якими ми зможемо користуватись: точка прикладання сили, точка опори тощо.
Одна зі слухачок на семінарі поцікавилась: навіщо дітям, скажімо, в першому класі знати такі складні поняття як “точка опори”?
На мою думку, це лише звичка, адже таке питання не виникає щодо слова, наприклад, “сантиметр”, якому дітей захоплено навчають з перших тижнів школи. Обидва слова — і “точка”, і “опора” — зрозумілі дітям, а поняття “точка опори” вони щойно відчули на своєму досвіді. А от що таке “санти”, і що таке “метр”? Більше схоже на якісь магічні заклинання і потребує значно розлогіших пояснень.
Коли ми домовились про точку опори, знаходимо й місце прикладання сили, до того ж їх можна не тільки побачити, а й поторкати. А відстань між ними — плече сили. І далі ми можемо досліджувати різновиди важелів, шукати в них точки опори, плечі.
Потім діти починають помічати важелі скрізь навколо себе — гойдалка, тачка, відкривачка для банок тощо. Тоді ми поволі наближаємось до відкриття золотого правила механіки: у скільки разів виграємо в силі, у стільки разів програємо у відстані.
Тобто, під час проведення серії дослідів з механіки, мені вдається не лише дати дітям погратися з пристроями, а й розказати їм про давніх греків чи єгиптян, заохотити вмикати інженерну уяву і вигадувати способи виконання певної роботи, уважніше приглядатись до явищ навколо, а також збагатити їхній світ кількома новими поняттями і дозволити відкрити один з прекрасних у своїй простоті законів.
Зрештою, дати їм точку опори, яка дозволить зрушити світ 🙂
P.S. Аня Остапенко, засновниця школи “Соняшник”, дивувалася, що бажаючих взяти участь у семінарі не надто багато. Адже здається, що досліди напевно мають бути в школах, а особливо в альтернативних. У дітей це одне з найулюбленіших занять.
Але виявляється, для того, щоб викладати досліди, не досить просто зібрати необхідне обладнання і знати алгоритм. Необхідно розуміти суть фізичних явищ, бути готовим відповідати на несподівані запитання учнів. А наше покоління, схоже, травмоване нецікавим викладанням фізики в школах і тими, мальованими в підручниках, дослідами. Так що складно перебороти власний острах і необізнаність.
Чудово, що останнім часом з’являються різноманітні проекти, які популяризують науку, на кшталт “Експериментаніуму”. Але на мій погляд, їм теж часто бракує глибини — не лише демонстрації “дива”, а й ґрунтовного пояснення суті явища, саме того переведення розуміння на новий рівень, заради якого це все варто затівати.
Словом, з семінару я пішла з відкритим запитанням: не як показувати дітям досліди, а як приколоти дорослих на це 🙂 Треба над цим поміркувати.
Валентина Мержиєвська, співзасновниця і викладачка “БеркоШко”