Минулого навчального року ми, за збігом обставин, почали практикувати нову для нас, екстернатну форму навчання. Наше хоумскулерство залишилось таким самим, змінилася лише форма проведення атестації та школа, яка цю атестацію проводить.

Зараз розкажу про все по порядку. На початку жовтня, коли ми за своєю хоумскулерською звичкою мали починати навчатися, школа, яка нас “вела”, повідомила, що більше не має наміру надавати нам свої послуги з щосеместрової атестації (навіть попри юридичний договір, що був укладений з цим закладом). Причина — реорганізація школи в ліцей зі створенням нового Статуту, в якому робота з учнями-домашниками не була передбачена. Іншою мовою нас просто дуже попросили знайти собі іншу школу. Ми довго чекали на допомогу від МОНУ, місцевих органів влади, проте всі зробили вигляд, що вони дуже переймаються, але не можуть / не хочуть / не мають повноважень займатися кількома десятками дітей, атестації яких проходили в тієй школі на підставі того, що були учасниками експеримента МОНУ з впровадження сімейної (домашньої) форми отримання освіти. Тому з листопада ми вже почали шукати собі нову школу, до якої можна не ходити щодня. Варіанти альтернативних приватних учбових закладів для нас не підходили, тому що навчання двох дітей вийшло б нам досить дорого, враховуючи сучасні ціни на цьому ринку послуг. До того ж дуже хотілося скористатися законним правом на отримання безкоштовної освіти, яке до того ж при хоумскулерської формі державі обходиться мінімально дешево (що скоріш за все її, державу, дуже засмучує). Ми обійшли майже всі школи нашого району, послухали, як нам ввічливо та не дуже відмовляють директори. Причина завжди була одна — вони нічогісенько не знають про екстернат та як його вести, що робити з учнями-екстернами. Як не дивно, але нам в вирішенні цього питання дуже допоміг місцевий департамент освіти. Без зайвих запитань нам дали направлення на екстернат в школу за місцем реєстрації. Директор цієї школи, спираючись на цій документ та нашу заяву, зарахувала дітей. Ця подія сталася на початку другого семестра, тобто в середині січня. Тут маю зауважити, що за законом подавати документи на екстернат ви повинні не пізніше ніж до кінця лютого місяця того навчального року, в якому ви екстернат плануєте.

Тепер безпосередньо про те, як діти вчилися торік. Перші півроку вони майже й не вчилися. Причиною тому було зовсім не їх небажання або моє батьківське невміння організувати процес, а банальна відсутність мотивації. Для наших дітей найсильніша мотивація здійснювати нудне шкільне навчання — це визначена календарна дата атестації. Що поробиш, так склалося! Попередні роки ми знали, що нам треба перший семестр здавати до середини грудня, другий — до кінця квітня. Сам механизм “здавання” був дуже простий: завантажили з сайту школи контрольні, зробили їз вдома, відправили в школу кур’єрською доставкою. Зараз, після переходу на екстернат, довелося прилаштовуватися до нової для нас ситуації. Перше, про що ми дізналися, це те, що усі шкільні предмети здаватимуться безпосередньо в школі. Діти приєднувалися до відповідного класу на річних контрольних або писали індивідуально у вчителя в класі роботу, яка містила матеріал за весь рік. Так до початку травня ми повинні були вивчити річний обсяг з кожної дисципліни, прийти в призначений день до школи та видати результат в письмовому вигляді. Хочу одразу відмітити, що пройти за три місяці (лютий, березень, квітень) програму за 5 та 6 клас реально. Так, діти не знали всього-всього на 100% і не показали відмінних балів (в середньому здали на 7-9), але багато хто зі звичайних школяриків мають наприкінці року в табелях такі ж оцінки. А оскільки ми спокійно ставимося до оцінок, як ви вже знаєте, то ці результати нас задовільнили.

Щоби в моїх читачів не склалося враження, що все на екстернаті легко та просто або навпаки тяжко-важко, розкажу про найцікавіші моменти проведення атестації. Перше: оскільки ми потрапили до державної школи, то чекати на якесь особливе, ніжне відношення не варто було з самого початку. Однак, весь педколектив, з яким ми співпрацювали, віднеслися до дітей та до мене, що їх повсюди супроводжувала спочатку, дуже по-доброму, дружньо. Нас підтримували, підбадьорювали, ніхто не намагався дітей “завалити”. Це дуже нас порадувало. Проте відсутність чіткого графіку відвідування вчителів трохи засмучувала. Прийшлося мені самій взяти розклад уроків 5 та 6 класів та домовитися з кожним вчителем особисто про дату та час контрольних. За складеним мною графиком ми здали всі предмети за два тижні. Ще з позитивних моментів варто відмітити те, що збулася моя давня мрія — надати дітям можливість спробувати щоденно відвідувати школу, як усі. Справа в тому, що ми на хоумскулінгу з самого першого класу і наші діти відвідували школу десь разів 5-6 за все їхнє життя та жодного разу не були присутні на уроках.

В нашій новій школі діти мали змогу побути на уроках, сходити відповісти до дошки, виконувати завдання вчителя, спілкуватися з однокласниками. Після цього ми зробили деякі висновки: ходити в школу щоденно — це дуже енерговитратна праця, яка не враховує індивідуальні хроноритми. Один з моїх дітей — справжня “сова”. Йому дуже важко бути активним та кмітливим зранку. Інша дитина завжди встає рано й теоретично могла б відвідувати школу, але тут стримуючим фактором є відсутність можливості багато рухатися, а натомість вимога сидіти більшу частину уроків, а також відсутність нормальної вентиляції в класах, де завжди нема чим дихати. Це для дитини дуже критично. Тому вирішено залишитися хоумскулерами і на наступний навчальний рік!