бета
“Боже, вільна школа”, Вінниця. Так, та сама, яка згоріла і відбудувалася з миру по нитці.
Три роки наша школа з дітьми різного віку (майже два десятки 4-11 років) і дуже різними сім’ями намагається притертися до поняття “демократична освіта”. Опис усього процесу був би неймовірно довгим, тому наведу лише короткі висновки і поточний стан справ, а не всі ітерації й гулі, які нас до цього привели.
Почнемо з дефініцій. Якщо дуже стисло, демократичною називається школа, в якій дитина може розпоряджатися своїм часом, впливає своїм голосом на правила шкільного життя, її лад і розклад, тою ж мірою, що і дорослий. Зазвичай в демократичних школах практикують демократичні збори, де обговорюються будь-які питання, що стосуються життя школи і рішення приймаються або шляхом голосування (що бува прикро для меншості), або досягаються домовленості, які задовольняють потребам усіх сторін.
Нижче перелічені проблеми, з якими вам, ймовірно, доведеться cтикнутися, якщо надумаєте взятися за подібне і наш варіант їх вирішення. Ви можете ним користуватися, видозмінювати, генерувати власні виходи з піке!
1) Назвався демократом — будь готовий обговорювати. Як тільки ви приймете і проговорите, що обговорення — це важлива, розвиваюча штука, а зовсім не байдикування — вам відразу стане легше. Тому що обговорення займатимуть дуже багато вашого часу. Бувають довгі й стомливі. Вважаючи їх не окремою діяльністю, а пустопорожніми балачками в стилі “просто потеревенити”, ви будете дратуватися, поспішати і все більш урізати час на обговорення, прийняття рішень на користь “справжніх уроків / занять / гуртків”. І закінчиться ваша демократія таким чином дуже швидко.
Що вам допоможе?
Розуміння важливості цих бесід. А саме: досвід пошуку win-win рішень, аргументування, формулювання своїх думок, запитів, небайдужості, розуміння, що можеш вплинути на екосистему і світ навколо, лаконічного підсумовування сказаного, аналізу дискусії і т.д. Просто подумайте: скільки ці компетенції принесли вам, вашим друзям і знайомим, чи мають подібні компетенції люди, яких ви поважаєте, якими захоплюєтеся? Гадаю, все перераховане стає у пригоді частіше логарифмів або історичних дат (я не проти першого чи другого, просто порівняння).
2) Ступінь “демократичності” краще визначити і проговорити заздалегідь, оскільки всі ми перебуваємо в правовому полі нашої країни. Тому дорослі відповідають за безпеку дітей, а дітям доводиться щорічно здавати контрольні у звичайній школі. Закон пальцем не витреш і оголошувати себе демократичними на 100%, значить кривити душею. В українських реаліях на поточний момент вповні неможлива модель Садбері-школи, в якій взагалі немає ніяких уроків, розкладу, а є лише простір, що дозволяє дітям і дорослим жити щасливо, робити те, що їм цікаво, розвиватися у власному комфортному темпі… Це ідеал, на який ми всі облизуємось, з радістю спілкуємося з представниками подібних шкіл, але не можемо собі дозволити такої розкоші… Роблячи школу в Україні, ви не зможете віддатися самоспрямованому процесу на всі 100%. А діти швидко просічуть неназвану фальш.
Що вам допоможе?
Визначте чесно, що діти зможуть регулювати, а що дорослі не готові віддати на відкуп. І не фиґлюйте. У нашому випадку дорослі регулюють питання безпеки і мають право припинити активність, яка з великою ймовірністю виллється на шкоду для здоров’я. Дорослі розподіляють гроші, і якщо запропонований дитиною проект вкладається в бюджет — школа намагається його підтримати, а інакше — пропонує ініціатору шукати сторонні ресурси. Дорослі наполягають на тому, щоби в нашому просторі відбувалися регулярні уроки з базових предметів (не з усіх і не надто часто, але все ж уроки існують). При цьому ми не наполягаємо на тому, щоби діти на них були присутні. Проте обговорюємо регулярно і плекаємо (і у дітей, і у дорослих) культуру розваженого рішення: перш, ніж відмовитися або погодитися на щось — дізнайся, про що йдеться. Вислухай, поглянь, поспостерігай, подумай, прийми рішення.
3) Діти нічого не хочуть. Улюблене дорікання дорослих. Нам часто здається, що діти нічого не хочуть, але насправді вони просто хочуть не того, чого хочемо ми. І хочуть не тоді, коли ми їм пропонує терміново чогось хотіти. Дорослі, задумайтеся, чи робили і робите ви на 100% те, чого хотіли або хочуть від вас ваші вчителі і батьки? Але тут є неприємний момент. Коли ви кажете дітям: “Ви можете тут на все впливати, все міняти”, ініціюєте демократичні збори, а діти нічого раптом не ініціюють, не виявляють ніякої гіперактивності, вам стає страшно: а чи не даремно ми все це затіяли?!
Що вам допоможе?
Діти не можуть “хотіти на замовлення”, їм треба навчитися акумулювати свої думки, конфлікти, ідеї і приносити їх на коло. А поки задовільніться тим, що вони готові висловлюватися щодо ваших ідей, що серед них знаходиться кілька ініціаторів, які завжди готові щось замутити. Це не мало! Для багатьох фонтан ідей (який часто аж вихлюпується із засновників шкіл) це занадто. Комусь досить просто бути в курсі того, що відбувається.
4) Я не хочу робити те, що він / вона тут придумали, гайда всі зі мною грати!
Бути організатором активності складно і ризиковано. Брати під “дорослий” захист таких організаторів — недемократично. Якщо активність нікому не цікава — це сумно, але ми не втручаємося. А ось у цілеспрямований саботаж і руйнування втручаємося. Великі часовитратні штуки, які вимагають, наприклад, цілого дня, обговорюються на колі й тоді ініціатор на старті розуміє, чи цікава оточуючим його ідея. А невеликі заняття проходять в режимі Open Forum, їх може бути декілька водночас. Рідко яка діяльність може позмагатися з грою. А гра часто наповнює весь простір.
Що вам допоможе?
Виділити багато часу на гру і щиро повірити в її користь. Давайте переведемо гру в терміни “гуртків та занять”, до яких ви звикли. Ви би повели дітей на такі заняття: розвиток фантазії, уяви, образного мислення; акторська майстерність; прокачування лідерських навичок? Все це і багато іншого тренується в іграх. А також горезвісна соціалізація: вміння діяти швидко, хитрувати і вивертатися часом, захищати свої інтереси, поважати думку іншого, бачити природні наслідки обдурювання і порушення правил і т.д. Наші діти присвячують іграм кілька годин щодня. Паралельно з грою можна пропонувати, наприклад, майстерню з хендкрафтом або читання вголос в окремому куточку… Нехай кожен обирає для себе.
Ми прийняли разом з дітьми таке правило: ти можеш бути присутнім або не бути присутнім, брати участь чи ні, але не займай іншого і не заважай тому, що хтось створює. Якщо йде урок, гра може бути тихою і не дуже масштабною. У цього правила мільйон уточнень і воно весь час змінюється.
5) Своєчасність запитів
Проблема, яка випливає з попередньої, але радше зворотна. Діти вчаться прислухатися до себе, формулювати свої потреби, і це суперважливий процес. У той же час, миттєва видача потреби або запиту “в ефір” буває не завжди доречна. А коли їх забагато, у людини, котра веде в цей час якусь шкільну діяльність (буде це дитина чи дорослий) просто “лягає сервер” від атаки запитами.
Що вам допоможе?
Ростити культуру своєчасного запиту. Не бійтеся витратити час на те, щоб зайвий раз сказати: “Ідея класна / твоє бажання поважаю. Зараз для цього не час, бо вона руйнує те, що вже відбувається, ось папірець — запиши або замалюй, щоб не забути, якщо треба — підійди до плану дня і подивися, коли це буде доречно облаштувати-обговорити-організувати…” І нехай кожен учасник спільноти (дитина і дорослий) буде готовий почути таке на свою адресу.
5) Я хочу ліпити, але не чашку, а ложку — покажи як!
Проводячи щось ми готуємося, продумуємо, напрацьовуємо матеріали. Будь-якому учаснику може бути цікавий сам процес, але кортить перевести діяльність в інший напрямок. Відмовляючи йому, організатор заняття відчуває себе злим і жорстоким. Наприклад: “Ти всіх вчиш ліпити чашку, а я хочу ложку. Покажи мені, будь ласка, як її робити / як розв’язувати рівняння, хоча ти тут підготувала дроби!”
Шикарні бажання ліпити ложки і розв’язувати рівняння можуть бути задоволені, якщо організатору не доводиться для цього розриватися надвоє-натроє і відчувати стрес.
Що вам допоможе?
Для нас зараз працює концепція “Діяльність як книга”. Тобі принесли написану книгу. Ти можеш, читаючи її, фантазувати в її межах, уявляти голоси персонажів, читати швидше або повільніше. Але не можна брати автора за горло і вимагати переписувати книгу! Хочеш написати свою — напиши. Або знайди / купи / позич бажану.
Також працює “Я зараз приготував для тебе урок, як ліпити чашку, але ти можеш погуглити, як ліпити ложку”. Використовувати “екрани” в неігрових цілях дозволено і вітається. Навіть в ігрових можна, якщо всі схвалять. Було таке, ми опісля рефлексували про проведений час. Цілком може бути, що ще станеться час для ігор на планшетах / телефонах. Не заперечуємо, не загадуємо.
Ну і базові наші принципи для дорослих: допомога, а не обслуговування + робіть в школі те, що реально любите, і за вами потягнуться люди 🙂 Тепер ті самі принципи актуальні для старших дітей щодо молодших.
Якщо вам відгукнулося і буде цікаво стежити за нашим життям — підписуйтеся на нашу сторінку.
На фото: фарбування нової шкільної будівлі учасниками IDEC-2019.
Катерина Ботвіннік, співзасновниця школи