Unschooling and the Willed Curriculum by Carlo Ricci, переклала Тетяна Коршун
Відстоювання прав дитини — це одна з тих речей, які найбільше привертають мою увагу до анскулінгу. Фактично, в першу чергу я вважаю себе адвокатом дитини. Нажаль, ми можемо поводити себе з дитиною так, як ніколи не дозволимо собі поводитися з дорослим. Частково, на моє переконання, так відбувається через значну недовіру до дитини. На щастя, є люди, які створюють простір та місця для виховання молоді та навчання з любов’ю, повагою, довірою, турботою та співчуттям. Я вірю в те, що ми можемо багато чого навчитися від демократичного дитиноцентричного (learner-centered) світогляду, і що ми повинні розглядати його як приклад того, як можна поводитися з молодими людьми та допомагати їм вчитися більш м’яким чином.
Щоб проілюструвати рівень зневажливого ставлення до молоді, Епштейн (Epstein, R. 2007. The case against adolescence: Rediscovering the adult in every teen. Sanger, California: Quill Driver Books/ Word Dancer Press) завершує свою роботу про підлітків таким висновком: «Можна було б подумати, що військові, які змушені без питань виконувати накази, а також ув’язнені, які за рішенням суду позбавлені більшості своїх прав, є набагато більш обмеженими, аніж підлітки. Але я виявив, (…) що на підлітків в середньому накладається вдвічі більше обмежень, аніж на згадані категорії дорослих». Епштейн зосередив свою увагу на підлітках, однак те саме можна сказати і про дітей молодшого віку.
Анскулінг — не рецепт для виправлення ситуації, а окремий світогляд. Найпростішим чином можна визначити його як дитиноцентричний демократичний погляд на освіту. З цієї точки зору, молоді люди не є лінивими, а навпаки, дуже хочуть і вміють навчатися. Анскулінг виходить із переконання, що учень може та повинен самостійно визначати що, коли, де і як він або вона буде вивчати. Анскулери не хочуть передавати контроль над власною освітою тільки через те, що вони мусять відвідувати школу (як, на жаль, часто трапляється). Крім того, анскулери можуть вирішувати, чи варто продовжувати навчання у формальній школі, чи краще кинути її. Поясню, що я використовую терміни «дитиноцентричний» та «демократичний» у тому значенні, у якому їх використовує Джеррі Мінц (Mintz, J. 2004, July 28. Building democratic schools. Radio Free School). Він визначає дитиноцентричну освіту як «підхід, який спирається на інтереси дитини, а не на вимоги навчального плану, в якому зашито чиєсь розуміння того, чому треба навчати студентів», а демократичну освіту як «освіту, в якій студентів заохочують приймати рішення стосовно їхнього навчання, і, якщо вони навчаються у школі, щодо їхньої власної школи».
У мене є дві дочки. Старша вирішила відвідувати школу, на мою думку, переважно тому, що так вчинила її найкраща подруга, в той час як молодша не ходить до школи. Хоча я б вважав за краще, щоб мої дочки не відвідували загальноосвітню школу, в остаточному підсумку це їхнє рішення. Я можу з ними не погоджуватися, але, оскільки я вірю у право дитини самостійно вирішувати суттєві питання їхнього життя, я все одно погоджуюсь і роблю все можливе для їх підтримки. З дочкою-школяркою ми часто маємо глибокі розмови, і я намагаюся зменшити подразнення та загоїти рани, які, як я бачу, спричиняються школою не тільки їй особисто, але й усім, хто проходить через загальноосвітню систему — молодим і дорослим, роботодавцям, працівникам, волонтерам. При чому мова йде про демократичну шкільну систему — без дзвінків, тестувань, вікового розподілу, звітів про учнів, змагань між учнями, без зовні нав’язаного навчального плану, без авторитарних правил та без покарань. Іншими словами, мова йде про школи, які є набагато більш демократичними, ніж звичайні.
Мені пощастило побачити багато подібних вільних демократичних шкіл, і я відверто можу зізнатися, що я ніколи не бачив настільки сприятливу для навчання та позитивну атмосферу, ніж під час відвідування цих дитиноцентричних навчальних просторів. Важко пройти навіть декілька кроків без того, щоб не зацікавитися діяльністю якихось молодих людей. Деякі студенти знаходяться у приміщенні, деякі — на вулиці. Дехто працює самостійно, дехто — в групах. Вони можуть грати в карти, використовувати телефони, комп’ютери, грати на музичних інструментах, писати, читати, займатися звичайними шкільними предметами чи спортом. Однією із найбільш потужних навчальних стратегій, які часто ігноруються класичною шкільною освітою, є розмови. Учні розмовляють один із одним, і під час розмови вони не тільки дізнаються багато чого нового, але й вдосконалюють свої комунікативні навички. Бачити людей різного віку, які вільно взаємодіють між собою замість того, щоб бути примусово розділеними на класи — у цьому є щось магічне.
Мова не йде про те, що у подібних школах ніколи не виникає проблем, але вони намагаються вирішити їх у м’який, чесний та демократичний спосіб. І, що найважливіше, правила створюються і змінюються самою спільнотою. На відміну від загальноосвітніх шкіл, де правила спускаються згори, дитиноцентричні школи надають таку владу самим студентам.
Зростаючи в анскулерській родині, мої діти ніколи не піддавалися впливу покарань або авторитарно встановлених правил. Вони зростають у любові, довірі, повазі, турботі та співчутті. Це не означає, що ми завжди погоджуємось один із одним, але наші непорозуміння ми вирішуємо демократичним чином, зазвичай через діалог та розмову. Це підживлює мою величезну повагу до того, наскільки здібними є молоді люди. Хоча під час подібних розмов мені часто здається правильною моя позиція, пізніше я усвідомлюю, що помилявся тоді. Це трапляється досить часто, і я вважаю це не слабкістю, а своєю силою. Ми не змагаємось один із одним, а разом намагаємось вирішити якусь реальну життєву проблему. Часто, якщо рішення не вдається відшукати, хтось погоджується відійти в сторону і не заважати іншим шукати рішення. Якщо пізніше хтось із нас висуває нову ідею, ми можемо переглянути спільне рішення. Це залишає небагато простору для виникнення конфлікту, тому якщо ми не можемо знайти спільне рішення — це тимчасова невдача. Звичайно, така ситуація трапляється нечасто, і зазвичай ми знаходимо задовільний шлях. Процес пошуку рішень може видатися складним, тому що ми постійно намагаємося врахувати інтереси та потреби усіх членів родини, що не завжди буває легко. Ми вчимося співіснувати разом шляхом пристосування один до одного. Як зазначив Ноддінгс про піклування (Noddings, N. 1984/2003. Caring: A feminine approach to ethics and moral education (2nd ed.). Los Angeles, California: University of California Press), «у мене в пам’яті відкладаються моменти, коли хтось піклувався про мене, а також ті, коли я піклувався про когось. І я можу дозволити цим спогадам керувати моєю поведінкою». Чим більше моментів, коли щодо нас виявляли турботу та піклування, тим краще ми підготовані до виявлення турботи, любові, довіри та поваги по відношенню до інших. Якщо ми хочемо бачити більше хороших дорослих, ми маємо створювати більше подібних моментів піклування для молодих людей.
Любов, довіра, повага, турбота, співчуття для мене є наріжними каміннями анскулінгу. Я щойно завершив книгу, в якій конкретизував ці поняття та їх зв’язок з анскулінгом. Вона називається The willed curriculum: What love, trust, care and compassion have to do with learning. Ці якості не є лінійними чи ієрархічними. Вони холістичні та виокремлюються лише задля академічної дискусії.
Любов
Я вірю, що любов є невід’ємною частиною навчання. Якщо є любов, немає необхідності в маніпуляціях, примусі чи насильстві. Навчання відбувається м’яко і ефективно, якщо учні люблять те, чому навчаються, знаходяться в улюбленому місці, якщо вони люблять себе, світ та усі його прояви. Проблема полягає у тому, що учні часто змушені займатися чимось зовні нав’язаним, і що вони самі не зацікавлені й не мотивовані вивчати. Ми штучно створюємо ієрархію знань, вписуємо її до навчального плану, а потім примушуємо студентів пити з басейну, який в кінцевому підсумку виявляється міражем. На противагу, відповідальний за власну освіту учень, обираючи собі заняття по душі, незалежно від того, чому саме він навчається — грі на фортепіано, фізиці чи хокею — розвиває своє тіло, розум, дух та емоційність органічним, природнім шляхом і тим самим вчиться жити наповненим життям. Ми маємо усувати перепони, а не створювати їх. Ми повинні розуміти, що кожна людина унікальна і сама має що запропонувати іншим. Нам варто дозволити їй самостійно досліджувати власні можливості, а не намагатися підлаштувати її під загальну схему.
Довіра
Ми маємо вірити, що молоді люди самі здатні вирішити, що саме їм вивчати. Насправді, лиш вони самі знають свої внутрішні бажання та які саме риси в них очікують на розвиток. Не тільки ми маємо довіряти учневі, але й учні мають довіряти нам, і ще важливіше — довіряти самому собі. На жаль, забагато дорослих людей переконані в тому, що молодим людям не варто довіряти вирішення важливих питань, використовуючи окремі невдалі рішення молоді як доказ власної точки зору. При цьому вони забувають, що такі невдалі рішення часто є негативним наслідком існування загальноосвітньої системи. Іншу точку зору висловлює Джон Холт (Holt, J. 1989. Learning all the time: How small children begin to read, write, count, and investigate the world, without being taught. Cambridge, MA: Da Capo Press), який пише: «життя — це навчання. Неможливо бути живим та при свідомості (дехто навіть каже, що і в несвідомому стані також) без того, щоби постійно чомусь навчатися».
Повага
Ми маємо поважати учнів достатньо для того, щоб розуміти їх здатність самостійно визначати що, коли, де, як вони мають вивчати, і чи вивчати взагалі. Насправді, вони єдині, хто може приймати таке рішення. Це не означає, що вони ніколи не навчатимуться від інших людей; це означає лише, що саме учень має виключний контроль над власним навчанням. До того ж повага має бути взаємною.
Турбота та співчуття
Турбота та співчуття дозволяє нам перемкнути власну увагу із себе на інших. Думати про інших та про спільноту важливо, і я переконаний, що саме анскулінг найкращим чином дозволяє людям зрозуміти важливість піклування та співчуття по відношенню до колективного «я». Ми маємо підживлювати дітей добротою для того, щоб у подальшому вони могли діяти з турботою і приймати відповідальні рішення.
Вищеозначені якості приводять нас до «навчального плану на вимогу». Найбільш ефективний спосіб щось вивчити — бути зацікавленим та внутрішньо мотивованим. Навчальний план на вимогу дає змогу це реалізувати. Учні мають вивчати що вони хочуть і як вони хочуть. Навчання відбувається постійно. Тільки уявіть, що ми сприймаємо цю тезу всерйоз і живемо так, ніби ми розуміємо, що навчання відбувається постійно впродовж життя (як зауважував Холт). Багато хто вірить у міф про існування «критичних періодів для навчання», однак як пояснюють Ворден. Хінтон та Фішер (Worden, J. M., C. Hinton, and K. W. Fischer. 2011, May. What does the brain have to do with learning. Phi Delta Kappan 92(8): 8-13): «В той час як існують підтвердження існування критичних періодів розвитку мозку в окремих сферах (зокрема для формування бінокулярного зору), відсутні жодні підтвердження існування критичних періодів для опанування академічних навичок».
Найкращий час для учня щось вивчити — той, коли він цього бажає. Немає потреби вчитися читати якщо немає нічого, що ти хочеш прочитати. Ти маєш навчитися читати коли цього забажаєш. Анскулери знають, що діти в письмовій культурі навчаються читати природнім чином, цілком невідворотно і цілісно, і до них немає потреби застосовувати кимось вигадані формули і методики. В результаті, якщо у людей виникає стимул читати, це приносить їм задоволення. Це не робота, а бажана діяльність. Кейт Хаммер (Hammer, Kate. 2011, June 13. EQ over IQ: How play-based learning can lead to more successful kids. Toronto: Globe and Mail A120) пише: «У чому причина, що американський підхід не працює? Якщо дітей змушують читати, вони можуть навчитися цьому у більш ранньому віці, але дослідження демонструють, що тоді вони схильні втратити інтерес до читання ще до досягнення ними 8 років».
Хаммер цитує Мерилін Чапман (Marilyn Chapman), експерта з раннього розвитку Університету Британської Колумбії: «Врешті, вони не хочуть читати і писати, і не роблять цього якщо їх не примушувати, у чому справа?» І дійсно, у чому ж справа?
Термін «анскулінг» не найкращим чином відображає особливості цього світогляду. Іноді пропонуються інші терміни для того ж самого явища: «навчання через життя», «природнє навчання», «органічне навчання», «навчання опенсорс» та «холістичне навчання». Не так важливо який термін використовувати, як важливо проживати власний досвід дитиноцентричного демократичного світогляду.
Анскулінг, на мою думку, — найбільш яскравий приклад того, як може відбуватися природнє та органічне навчання. Анскулінг придуманий не вчора. Фактично він набагато старший за загальноосвітню систему. Це не щось, чому ми маємо навчитися, а те, що ми робимо весь час природнім чином. Ми тільки маємо пам’ятати про те, як можна використовувати цю філософію освіти у власному житті. Зі збільшенням особистого досвіду, кількості проведених досліджень та знайомств із іншими анскулерами, я все більше переконуюсь у дієвості та цінності цього способу сприйняття світу. Я зустрічав анскулерів із різних демографічних, фінансових прошарків, із різними сімейними історіями, в тому числі батьків, які самостійно виховують дітей, і всі вони знайшли свої власні креативні способи реалізації анскулінгу в їхній родині. Єдине, що мене засмучує, це наявність людей, в тому числі із академічного середовища, які ніколи не чули про анскулінг і не бачили анскулерів, але точно переконані, що це неможливо. Інші припускають, що анскулінг може бути дієвим і що він працює для багатьох сімей. Можливо, Джон Холт (Holt, J. 1999. Growing Without Schooling: A Record of a Grassroots Movement: Volume One August 1977-December 1979 GWS #1-12. Cambridge, MA: Holt Associates) запропонував найбільш зрозуміле пояснення того, що таке анскулінг: «Майже сторіччя пройшло з того часу, як Джон Дьюї сформулював ідею “навчання через дію”. Наприклад, учні мають навчитися гончарству не через читання інструкцій, а через особисте створення виробів із глини. Звичайно, безпосередньо ліпити горщики краще. Але ліпити горщики не лише для того, щоби навчитися цьому, а через те, що комусь потрібен горщик ще краще. Мотив виконати якісну, потрібну іншій людині роботу є набагато дієвішим».