бета
Мета цієї статті – коротко ознайомити читача із науково-педагогічним проєктом «Інтелект України» на прикладі програми 5-го класу.
Все нижчевикладене – моя суб’єктивна думка. Я не знайома з проєктом у всій його повноті, від 1-го до останнього класу. Не маю педагогічної освіти, хоча й маю досить великий досвід освітньої роботи з дітьми різного віку, а ще хоумскулінгу зі своєю власною дитиною. До того ж я – прихильниця альтернативної освіти, тобто у мене в принципі специфічні погляди на освіту.
Як відомо, у 2018-му в початкові школи України прийшла освітня реформа під назвою Нова українська школа (НУШ). Програма НУШ «роздвоєна» – частина закладів навчаються за Типовою програмою Олександри Савченко, котра є компромісом між старими підходами та новою парадигмою, а частина – за прогресивнішою програмою Романа Шияна. У обидвох закладені нові принципи української освіти: дитиноцентричність, компетентнісний підхід, інтеграція і т.д.
Наш із дитиною досвід такий: перший рік – частково у державній школі за Савченко, але переважно вдома. Із 2-го по 4-й клас – у маленькій домашній альтернативній школі з елементами програми НУШ Шияна, однак здавали річні атестації за Савченко. У 5-му класі – 6 місяців за «Інтелектом», далі на екстернаті в «Оптімі» за НУШ. Тобто спробували трішки всього.
У вересні такого важкого 2022-го ми, разом із реформою, перейшли в середню школу. Якби не війна, то перейшли би туди цілком бадьоро, в той час як НУШ ледве пришкандибала. Причиною цього була не війна, оскільки реформа трохи гальмувала вже пару років. У результаті: методичних розробок та підручників не вистачає, перекваліфікація вчителів недостатня, велика кількість вчителів і батьків взагалі нічого не знають про реформу або ставляться до неї негативно.
Про «Інтелект» в інтернеті дуже багато позитивних відгуків. І якщо НУШ досі багато вчителів і батьків вважають «дебілізацією» дітей (бо вона «занадто проста»), то «Інтелект» – це виховання науково-технічної еліти України, цікава, захоплююча та ефективна програма.
Та он хоча би спитаємо Гугла: «Що краще: НУШ чи Інтелект»? І в перших рядках отримаємо відповідь освітянина: «НУШ – вчителі самі складають програми за допомогою матеріалів на платформі. Творчість на експериментальному рівні. Немає практичних методичних напрацювань. «Інтелект України» – відпрацьована на практиці спеціалістами і вчителями-практиками, вдосконалена з кожним роком.»
Можна ще зайти на сайт проєкту, там багато такого, що відгукнеться більшості батьків: «Мета проєкту «Інтелект України» — навчити дитину бути успішною в школі та дорослому житті, навчити радіти життю. Наша місія: сформувати якісний майбутній інтелектуальний фонд нації за рахунок упровадження наукових досягнень та інноваційної практики в системі освіти України!»
Виглядає привабливо. Проте що маємо в реальності? Нижче – трохи моїх часом об’єктивних, а часом суб’єктивних узагальнень.
1. Програма «Інтелект України» – платна.
За нею навчаються деякі приватні школи, також є окремі класи в державних. У будь-якому випадку, батьки платять за навчальні матеріали. На даний час навчально-методичні комплекти коштують 350 грн на місяць для початкової школи і 400 для середньої та старшої. Окрім того, клас обов’язково повинен бути забезпечений великим монітором (телевізором, або екраном і проектором) та ноутбуком. Здається, це вже загальноприйнято для більшості класів українських шкіл, але в даному випадку без такого обладнання не обійтися.
- Щомісяця видають нові робочі зошити.
Саме за них і знімається плата. Майже з усіх предметів щомісяця нові зошити, а часто навіть по 2 – окремо для роботи в класі та для домашніх робіт. Підручників немає, вчитися без зошитів за програмою неможливо.
Теми розкидані по зошитах, тому, якщо до чогось треба повернутися, то це буде складно (їх реально назбирується дуже багато, а матеріал неструктурований). Зошити видають на початку кожного місяця, в електронному вигляді на сайті викладаються теж плюс-мінус помісячно, а потім видаляються. Якщо в процесі вивчення треба якісь теми поміняти місцями, згрупувати чи пройти швидше, як це люблять хоумскулери чи інші альтернативники, то не вийде.
Щоби мінімізувати цю проблему, з деяких предметів є окремі зошити-довідники, які видаються раз на рік. Вони містять відомості з усіх тем у формі так званих «інтелект-карт», схем і конспектів. Це досить зручно, але тільки якщо ви знаєте матеріал.
Наша школа вирішила раз на пів року збирати всі зошити і здавати на переробку; враховуючи масштаби, я вважаю це правильним рішенням.
- Хід кожного уроку чітко регламентований.
Багатьом вчителям зовсім не подобається та свобода, самостійність і варіативність, яку дає НУШ. Це вимагає багато зусиль і часу для підготовки кожного уроку, пошуку нових чи створення власних матеріалів, які ще треба роздрукувати для кожного учня. Враховуючи те, з яким скрипом просувається реформа НУШ, методичних матеріалів справді не вистачає. А більшість вчителів хочуть простих, ясних інструкцій і готових рішень.
В «Інтелекті» все просто. Уроки й методики прописані дуже детально й чітко. Спочатку вмикаємо вправу на телевізорі, відповіді вписуємо у відповідну табличку в зошиті (тільки швидко! Запорука успіху – швидкість. До того ж це дуже подобається дітям). Тепер робимо таку-то вправу в зошиті. Зараз дивимося навчальне відео на телевізорі (чесно кажучи, дуже низької якості – занудний, «спеціальний голос» для дітей, складно і багатослівно поданий матеріал, неестетичні візуальні рішення, низькоякісна анімація та монтаж). Тепер робимо вправу, далі читаємо текст, знову робимо вправу. Вибірково опитуємо учнів, робимо ще вправу, задаємо домашнє завдання і закінчуємо урок. Чудово! Чітко, швидко, дисципліновано, всі матеріали посортовані, файли складені у відповідних місцях, вправи у зошитах, а твори в хрестоматіях.
- Майже всі матеріали й методики розраховані на дітей академічного типу, на розвинутий лінгвістичний та логіко-математичний типи інтелекту.
Діти, які навчаються за «Інтелектом», повинні багато і швидко читати, а також добре виділяти головне, адже матеріал часто подається у вигляді довгих текстів, написаних складною науковою мовою. Батьки учнів кажуть зі слів учителів, що рекомендована швидкість читання наприкінці першого класу – 120 слів (у НУШ заміри швидкості читання відмінені, нормативів немає, тому поясню, що для 6-7 річних це дуже багато).
Чесно кажучи, після альтернативної школи, де головне у читанні – розуміння і задоволення, а під час уроку вчитель намагається задіяти всі типи інтелекту та різні канали сприйняття, це дивує. Виглядає не так страшно наприкінці 5-го класу, коли дитині вже виповнилося або скоро виповниться 11 років, і відбувся черговий стрибок у розвитку. Але восени, коли дитина тільки-но після початкової школи, це дещо шокує.
Для відпрацювання цих навичок у посібниках «Інтелекту» регулярно зустрічаються вправи зі швидкочитання. Як на мене, це корисно; щоправда, у нашій школі їх не робили – інформації настільки багато, що добре би встигнути пройти основне.
- Дуже великий об’єм матеріалу.
Обсяг академічної інформації зашкалює. Щоби засвоїти її всю, потрібно дуже сконцентровано і напружено працювати на кожному уроці та після них.
Дуже високий темп, однак все концентрується не на розумінні, компетенціях чи цінностях, а на запам’ятовуванні та механічному відтворенні. Із кожного предмету робота в зошитах і перевірка знань базується на тестах. Творчих завдань, відкритих завдань, які не передбачають однієї відповіді, практично немає. А як десь випадково і є, то на уроці на це явно не вистачить часу, особливо якщо у вас 30 і більше дітей у класі.
У нашій школі 5-класники залишалися на групу продовженого дня, під час якої робили домашні завдання. Часом вчителі-предметники приходили під час ГПД, щоби ще раз пояснити матеріал і розказати, як виконувати завдання. Оскільки самостійно вчитися за програмою дуже складно, то, якщо такої ГПД немає, це навантаження лягає на батьків.
Пізніше покажу на прикладах із робочих зошитів, що я маю на увазі в цьому пункті.
- Велика частина інформації охоплює знання, які за НУШ будуть подаватися пізніше.
Наприклад, на математиці в 5-му класі зустрічаються теми за 6-й клас, на «Мої фізичні відкриття» (за НУШ фізика почнеться лише в 7-му класі) – за 8-й, «Моя планета Земля» (ЯДС) – із географії за 7-й і 8-й, на українській мові – підготовка до ЗНО. Чому, для чого? Українська програма і так часто не враховує вікові особливості дітей, вона і так надто насичена та інтенсивна. Для чого ще швидше? Який результат це дасть? Адже в дітей не «залиєш» те, що не відповідає віку; а якщо й «залиєш», то воно швидко «виллється».
Чи можна запакувати в 10-річок знання, які умовно відповідають значно старшому віку? Звичайно, що так, ми перевіряли :). Однак є кілька «але»:
- діти повинні з тих чи інших причин зацікавитися цією інформацією;
- інформація має подаватися у формі, яка враховує їхній наявний об’єм знань, спосіб мислення, рівень підготовки.
Мені здається, що тут ці вимоги не дотримуються, тому й виходить, що діти занадто втомлюються, демотивовані, ставляться дуже формально до виконання завдань («робимо, щоби зробити», а не для того, щоби дізнатися чи дослідити).
Але час перейти до конкретних прикладів.
Математика
Я чула багато хороших відгуків про математику в «Інтелекті», і після 6 місяців домашнього навчання можу зрозуміти, чому.
- Повторення.
Як і в усьому проекті, тут закладений принцип багаторазового повторення. Нові відомості повторюються протягом уроку 3-4 рази, кілька разів – протягом місяця і ще трішки протягом року. Це сприяє кращому запам’ятовуванню та відпрацюванню навичок дітьми.
Із математики є робочий зошит (щомісяця новий), математичний тренажер (теж помісячно), математичні комікси та інтелект-карти. Вправи за одними й тими самими темами, тобто між собою зошити добре інтегровані, однак з іншими предметами інтеграція дуже формальна, «для галочки».
- Послідовність.
Зошити з математики розроблені так, що у більшості випадків вивчення теми відбувається дуже маленькими послідовними кроками. Я зустрічала такий підхід і в підручниках НУШ, але далеко не у всіх.
- Велика кількість годин.
У зошитах, розрахованих на місяць, зазвичай 25-28 уроків (нагадаю, що в середньому в місяці 22 робочих дні). Кожен урок доволі інтенсивний, однак багато повторень.
У нашій школі було 7 годин математики на тиждень, і все одно при цьому деякі уроки в зошитах ішли на самостійне опрацювання вдома. Додатково ще потрібно зробити домашні завдання і в робочому зошиті, і в «Математичному тренажері». На це йде до години часу, тобто загалом за тиждень набігає приблизно 12 годин. Зрозуміло, що за такий час можна і мавпочку навчити рахувати, тобто діти, котрі навчаються за «Інтелектом», повинні би якісніше й швидше, ніж НУШівці, виконувати обрахунки та завдання, які вимагають виконання алгоритмів.
Крім того, зошити містять поради, як швидко додавати, віднімати, множити чи ділити певні числа. (Це знову про швидкість.) Я думаю, що це корисні лайфхаки, однак мою дитину не зацікавило.
Що мені не сподобалося?
- Механістичний підхід.
Repetitio, звичайно ж, est mater studiorum, але не в таких масштабах. Складається враження, що тут основне завдання – надійно «затовкти» в дітей інформацію і навички. Цікавих логічних завдань дуже мало (кажуть, для цього в «Інтелекті» є окремий предмет – еврика, але в нашій школі замість еврики була та сама математика). Все пояснюється і розжовується по 30 разів, але частіше всього в один і той самий спосіб, повторення на механічне й точне виконання інструкцій та алгоритмів.
Наприклад, ось так виглядає один урок і домашнє завдання до нього (по кліку відкриється картинка у повний розмір):
Сам хід уроку не передбачає того, що так люблять «альтернативники» в математиці – власних відкриттів і азарту від цього. Все передбачувано, одноманітно і швидко. Суцільний hard working.
Деякі теми випереджають програму, тому потім їх вже ніхто не пояснює. Наприклад, у «повторенні вивченого за 4-й клас» були степені числа, які за НУШ не вивчалися, пізніше говорили про ознаки подільності як про те, що всім вже відомо, хоча цю тему не проходили.
А ось «Математичний тренажер». Після повноцінного дня у школі, гуртків та інших справ, купи домашок з різних предметів, в тому числі з математики, зробити цілу сторінку таких однотипних вправ нелегко. Часом у тренажері зустрічаються завдання, які не розбирали на уроці. Ось тут, наприклад: протилежні числа в принципі вчили, але такі комбінації, як протилежне до -(-(-2)) – ні.
У зошитах є детальні пояснення «ходу думок», це зручно для батьків хоумскулерів, які не дуже добре орієнтуються в предметі, і зрозуміло далеко не всім дітям. Коли ми надолужували пропущене вдома, то часто дивилися відео по темі на одному з улюблених youtube каналів – там пояснюють набагато зрозуміліше.
Інколи важко вловити суть, чому так чи інакше. Просто механічно запам’ятай алгоритм і дотримуйся його. Можливо, це повинен компенсувати вчитель на уроці. Зрозуміло, що такі знання потім неможливо використовувати в реальному житті, до того ж вони дуже швидко випаруються.
Наприклад, хрест Пірсона. Я, як «типовий гуманітарій», так і не змогла нормально пояснити дитині, чому і як це працює.
- Відсутність повноцінного підручника.
Тут не «поскачеш» по програмі, як люблять екстернатники та хоумскулери. Всі відомості розкидані по довгих текстах, по різних зошитах. Пояснень, для чого це все, немає. До того ж, переглядаючи «по діагоналі», треба уважно слідкувати за деталями.
Наприклад, ось так виглядала моя перша зустріч із персонажем на ім’я Вірус. Спочатку від цього рисунка я трохи підвисла. Тому що подивилася на схему, почала її озвучувати, відчула, що щось не так, і лише потім прочитала пояснення до неї (діти теж так роблять, точно знаю).
Коли я зрозуміла цю методику, то стала у всіх таких вправах закреслювати неправильне і писати правильне, щоби не плутатися.
Мабуть, автори хотіли розвивати таким чином критичне мислення. Мабуть, у сучасному світі немає такого високого рівня довіри до інформації, надрукованої на папері, як у мене, людини «старої формації». Але мені здається, що це шкідлива методика. Цей Вірус зустрічається регулярно, і особливо заплутує, коли нова тема ще не до кінця засвоєна. І, звичайно ж, він робить неможливою самостійну роботу дитини.
Проте загалом напевно така математика має право на існування, вона дає вузьку, але хорошу підготовку. Вчитися за цією програмою чи ні – залежить від уподобань дитини, типу інтелекту і мети навчання. Я знаю, що є діти, яким щиро подобається саме такий підхід, і він дає у них хороші результати, якими задоволені батьки.
Природничі науки (в «Інтелекті» – «Моя планета Земля» та «Мої фізичні відкриття»)
«Мої фізичні відкриття» – предмет, розрахований на те, що дитина закінчила початкову школу за цією програмою. Відомості подаються дуже академічно ще з 2-го класу, тож у вересні один урок 10-річних дітей виглядає ось так:
І домашнє завдання до нього таке:
На мою думку, така подача інформації абсолютно не відповідає віковим особливостям і потребам учнів. Вона незрозуміла, нецікава, занадто абстрактна і складна. А головне – для чого?
У нашій початковій школі ми займалися фізикою – робили досліди, експерименти, будували прості механізми; була і хімія – на ній ми досліджували речовини, експериментували з хімічними реактивами. Я вважаю, що це правильний спосіб вивчення наук у початковій школі. В середній логічно теж рухатися від емпіричного досвіду – до вивчення явищ чи властивостей речовин. І це точно не відбувається шляхом прочитання довгих і складних текстів.
Мені здається, що вік 8-12 років – найкращий для вивчення природничих наук. Саме цих дітей найбільше цікавить процес дослідження світу, експерименти і власні відкриття! Дуже шкода викликати в них відразу до науки.
«Моя планета Земля» продовжує в тому ж дусі. Читай, запам’ятовуй, складай тести. Ну ок, припустимо, важливо знати географію. Хоча чому вже в 5-му класі? Чому в такій формі? Нудно і неефективно, просто набір якихось даних.
Якщо важливо просто пам’ятати, де які країни знаходяться в Європі, то комп’ютерні квізи Seterra дозволяють зробити це значно легше і швидше. Є ще настільні ігри, в яких мимоволі запам’ятовуєш розташування та обриси країн, як називаються столиці та виглядають прапори. Існують тревел-блоги, які цікаво дивитися, і можна дізнатися поверхневу інформацію про ту чи іншу країну протягом 10 хвилин.
Ще приклад сторінки:
Одним словом, в «Інтелекті» й найцікавіші предмети стають перенасиченими інформацією, нудними і викликають лише бажання швидше позбутися чергової сторінки із завданнями.
Українська мова
Тут усе запущено. У нашій початковій школі ми в першу чергу розвивали мовні компетенції, тобто володіння мовою – вміння сформулювати, усно і письмово висловити свою думку, створювати структуровані, логічні, творчі та цікаві тексти. Звичайно ж, теоретичні знання були, але тільки в тій мірі, в якій вони необхідні для роботи і розвитку.
В «Інтелекті» складається враження, що мета вивчення української мови – успішна здача ЗНО. Дуже, дуже багато складної й абсолютно непотрібної теоретичної інформації; десятки правил, які складно запам’ятати, і ще складніше використовувати на практиці; сотні хаотичних, не пов’язаних нічим, окрім правил, слів, при цьому значення третини цих слів 10-річки не знають, а ще третину навіть дорослі використовують дуже рідко; і тести, тести, тести (звісно ж, їх треба робити дуже швидко). Творчі та «відкриті» завдання зустрічаються переважно у підсумкових тестах, і тільки в стилі: «Напиши твір на таку-то тему».
Зрозуміло, що, незважаючи на постійні повторення, більшість цієї інформації забудеться, і доведеться вчити її знову і знову.
Ось нижче – один(!) урок і домашнє завдання до нього. Якщо вчитатися, то стане зрозуміло, що за 45 хвилин цей об’єм пройти неможливо. Наша вчителька спрощувала, скорочувала і «перекривала» це перевантаження, щоби діти не потонули в морі інформації, але ж для цього потрібен великий досвід і добре знання предмету, а ще готовність відійти від програми.
Зверніть увагу на методики. Наприклад, «виправ помилки» або «в якому рядку в усіх словах потрібно вписати таку-то літеру». В результаті їхнього надмірного використання моя дитина, більш-менш грамотна за результатами початкової школи, наприкінці 5-го класу стала сумніватися в написанні найпростіших слів. Якщо ти щодня бачиш неправильно написані слова; щодня бачиш пачки ніяк не пов’язаних між собою слів з пропущеними літерами; якщо треба вивчити десятки правил, які ти не розумієш і не хочеш розуміти, то звісно ж, результатом буде: «Ненавиджу українську мову».
І якщо на початку 5-го класу дитина могла написати короткий гарний есей на будь-яку тему відповідно до віку, то наприкінці вони стали виглядати приблизно так: «Цей твір мене нічим не зацікавив. У мене немає власної думки на цю тему».
У мене є купа питань і претензій до того, як вивчається українська мова в НУШ. Однак мені здається, що в «Інтелекті» це якось зовсім жорстоко і неефективно.
Українська та зарубіжна література
Хотілося насваритися і тут, однак виявилося, що програма з обох літератур відповідає одній з Типових програм, тобто «Інтелект» тут ні при чому.
Власне, насваритися хотілося в першу чергу за навантаження. Список літератури, обов’язкової до прочитання, складає орієнтовно 35 творів з української і 23 із зарубіжної. Враховуючи, що деякі твори об’ємні й складні, а більшість сучасних дітей читають дуже мало, це забагато. Якщо вдумливо читати й аналізувати кожен твір, то доведеться виділити значно більше часу, ніж передбачено програмою.
Щоби заощадити час, кілька творів я прочитала дитині вголос із хрестоматії. Виявилося, що скорочені й переказані твори дуже складно сприймати та аналізувати. Як мінімум, це не дуже цікаво, бо вони втрачають те, за що ми цінуємо літературу, власне «смак». Як максимум – деякі герої, характери, події, ставлення автора сприймаються зовсім інакше, тобто можна зробити хибні висновки.
До самих методик і зошитів у мене особливих претензій немає (окрім обсягу інформації, як завжди). Вони розраховані на спільну роботу на уроці, і це правильно. Самі завдання логічні, часто в них є елемент творчості чи роздумів, теоретичний матеріал розподілений рівномірно.
Ось приклад уроку й домашнього завдання з української літератури:
А ось – із зарубіжної:
Який сенс в тому, щоби співвідносити конкретні ілюстрації та конкретні цитати з назвами творів? Я не знаю, але в НУШ теж зустрічаються завдання такого типу.
Загалом, як бачите, якщо вдвічі скоротити, то цілком ок.
Вступ до історії України та громадянської освіти
Я не знаю, як можна було такий цікавий предмет подати так нудно. Однокласник моєї доньки сказав: «Та історія, котра у нас на українській літературі, в 100 разів цікавіша». Тому що на українській літературі в 5-му класі читали міфи, легенди, літописні оповіді й «Княжу Україну» Олександра Олеся. І вчителька розповідала про історичний контекст, що значно більше захоплювало дітей.
Щоби ви могли скласти власне враження, додаю скани кількох сторінок. Ось робочий зошит для роботи в класі та домашньої роботи (перший зошит, видається у вересні):
Ось – для домашніх робіт (є ще окремий зошит для практичних робіт):
В результаті моя дитина не знала з історії взагалі нічого. Навесні вона за місяць самостійно пройшла всю програму НУШ з історії за відеоуроками «Оптіми», після чого залишилася задоволеною і зацікавленою предметом. (Я так зрозуміла із концепції цього предмету, що в цьому і є його мета. Ну, бо загалом не дуже зрозуміло, чому вчимо саме це і саме так, але це претензія зовсім не до «Інтелекту», а до Типової програми 5-го класу.)
Інше
Навчаємося разом
Як на мене, хоч один цікавий предмет – тут інтегруються розвиток емоційного та соціального інтелекту, креативності, групової роботи, а також швидкочитання. Знову забагато інформації та активностей, як для одного уроку (якщо у вас є 45 хвилин і 30 дітей), тому думаю, що в реальності такі заняття проходять повз дітей.
Іноземна мова
Тут все традиційно – вчитель обирає підручник, за яким навчатиметься клас. Зазвичай обирають платні підручники відомих видавництв. Своїх підручників чи зошитів немає, ніяких особливостей, порівняно з НУШ, тут немає.
Музика та образотворче мистецтво
Зошитів немає – мабуть, ці предмети залишаються на розсуд школи.
Висновки
Коли дивишся на всі ці зошити спокійно і відсторонено, то здається, що нічого аж такого страшного тут немає. Ну, багато інформації. Нічого, кожна дитина візьме з неї своє. А що не засвоїла, зрозуміє під час повторення. І взагалі – краще більше, ніж менше. Ну, може не всюди в цікавій формі. Нічого, навчання – це не іграшки, треба серйозно працювати. Ну, занадто академічно. Нічого, зате діти звикають нормально вчитися, а не бавляться, будуть більше знати, мати кращий рівень підготовки, стануть розумніші. І ЗНО здадуть краще, а це – запорука вступу в хороший виш, а значить, запорука успіху в житті.
Я не буду оспорювати всі ці твердження, бо зараз не про це мова. Але врахуйте, що за день у дитини є 6 уроків, і буквально кожен – дуже складний і насичений. (Ні, перерв практично немає, а фізкультура – лише раз на тиждень, бо постійно не встигаємо за програмою.) І після кожного ще буде досить об’ємне домашнє завдання, яке потрібно зробити.
Коли намагаєшся «запихнути» все це в реальну живу 10-річну дитину, то розумієш, що це дуже шкідливо. Ключове питання до будь-якої системи, програми чи школи: «Щоби що?» В «Інтелекті» переді мною це питання поставало щодня.
Забагато інформації, забагато втоми, завелика швидкість, занадто нудно і відірвано від реального життя. В результаті все, буквально все втрачає сенс, і хочеться лише одного: щоби все швидше скінчилося. Повна демотивація, відсутність бажань, прагнень, цікавості й позитивного ставлення до навчання як такого. Чудове розуміння, що як би тяжко ти не працював, ніколи не досягнеш успіху, ну хіба можливо з деяких предметів, та й то не надто. І що від тебе нічого не залежить, потрібно лише дуже швидко й дуже чітко виконувати те, що скажуть, і тоді будеш молодець.
Наведу цитату з інтерв’ю Лілії Гриневич:
…Хочу нагадати, у чому полягає відмінність Нової української школи від традиційної: основна відмінність у тому, щоби давати дітям не лише знання (оновлені знання!), але й уміння їх застосовувати в реальних життєвих та професійних ситуаціях. А ще – формування ставлень на основі цінностей.
У нашому освітньому процесі немає місця для того, щоби комунікувати з дітьми, створювати спільні проєкти, розвивати критичне мислення, вміння аргументувати, доводити свою позицію, розуміти іншого, співпереживати. Вони отримують перелік знань, які мусять відтворити, аби скласти іспит.
Наші діти не вміють застосовувати знання для виконання практичних завдань. Натомість вони, як правило, запам’ятовують форми й можуть відтворювати готові алгоритми.
Я знаю, що з НУШ все не так гладко, а в середній школі взагалі печально. Але ми не повинні рухатися назад, до традиційної школи, і підміняти поняття «щастя» й «успіху» поняттям «ерудит».
Отже, якщо ви вважаєте, що інтелект – це сукупність знань, і чим більше цих знань, тим краще; якщо ви вважаєте, що навчання – це великий труд, важка й наполеглива щоденна робота; якщо ви вважаєте, що мета освіти – добре здати ЗНО, то «Інтелект» вам підходить, а ваша дитина отримає якісну підготовку. А якщо у вас інші погляди на життя й освіту – тоді ні, і якщо буде можливість, то обирайте іншу програму 🙂
Тетяна Смріга, співзасновниця освітнього клубу “Ґомбичка”
Від редакції
Звісно, стаття не ставить за мету перепевнити прихильників чи противників «Інтелекту», але, сподіваємося, надасть більше інформації для роздумів тим, хто вагається, адже програма комерційна і закрита, не так легко щось дізнатися про неї окрім благообразних фраз.
Днями трапився в твітері допис мами теж 5-класниці, що вчиться за цією програмою, з коментарів до якого можна дізнатися, що її дитина сама робить уроки і в 16 вже гуляє. Тому панєнка звісно вважає програму «дуже цікавою», а інших батьків, яким «важко допомагати дітям із д/з» – просто тупими. Отак все просто, зріло і емпатійно, вобщім по-нашому. Щоправда наштовхує на роздуми «чи є інтелект ознакою інтелекту?»
