бета
Стаття написана Ромі Пітманом, співзасновником, одним з батьків та колишнім співробітником школи Фейрхевен, як запис у блозі під оригінальною назвою “Is it like…?”
Тобто, це щось на кшталт?..
Після того, як людина вперше чує опис моделі школи Садбері Веллі, вона намагається співвіднести почуте з тим, що йому більш знайоме та зрозуміле. Нижче наводяться варіанти освітніх систем, з якими нас найчастіше порівнюють. Ми постаралися якомога чіткіше провести вододіл між своєю філософією і філософіями інших освітніх моделей. Проте, ми не ставили собі за мету навести тут всі нюанси й тонкощі кожної з упомянутих освітніх моделей і розглянути їх з усіх можливих сторін. Але сподіваємося, що після прочитання вам стане зрозуміліше, чим є і чим не є школа за моделлю Садбері Веллі.
…Монтессорі школи?
В обох підходах діти мають більше (ніж в традиційних школах) свободи обирати те, що їм цікаво, і з якою швидкістю рухатися. Також обидва підходи засновані на переконанні, що діти допитливі від природи і не потребують примусу, щоби вчитися.
Але в Монтессорі підході діти можуть вибирати з обмеженого набору пропонованих учителем опцій, а не з усього набору можливостей, пропонованих самим життям навколо. Монтессорі-педагоги вважають, що діти вчаться згідно з визначеними шаблонами і в певній послідовності. Заняття будуються на основі припущення про те, що є «відповідним рівнем розвитку» для дітей певного віку, і обмежують доступ до активностей більш високого рівня доки не будуть засвоєні раніше передбачені послідовністю навички. У моделі Садбері не роблять припущень про те, як буде розвиватися кожна дитина в кожному віці. Тут немає переконаності, що множення треба освоїти до від’ємних чисел, а коло треба навчитися малювати перед квадратом. Єдиний критерій залучення до будь-якої діяльності — інтерес конкретної дитини, а успішності — задоволеність результатом.
…Вальдорфської школи?
Як і у вальдорфському підході, в моделі Садбері цінується цілісна особистість дитини. Нас цікавить не лише академічний успіх, а й щастя та реалізація всього людського потенціалу учнів. Як і у Вальдорфських школах, ми не тиснемо на дітей з читанням. В обох підходах гра (зокрема із глибоким зануренням) однаково цінується, як фундаментальне заняття дитини, що сприяє її розумовому, фізичному, емоційному та духовному розвитку. Обидва підходи поважають інтуїтивну мудрість дитини і всерйоз сприймають її світогляд та інтереси.
Однак модель Садбері не пропопонує якійсь конкретний шлях для духовного і емоційного розвитку. Ми слухаємо дітей не для того, щоб краще вести їх за собою, а радше щоби відповідати їхнім потребам, які вони самі визначають. На відміну від Вальдорфської методики, ми не встановлюємо наперед визначену програму. Ми довіряємо дітям можливість робити свої помилки, самостійно ставити задачі, знаходити власні способи їх вирішення за допомогою дорослих, якщо їм це потрібно, але без переконаності, що ми заздалегідь знаємо правильну відповідь. Вальдорфська педагогіка випливає з антропософского вчення і прагне вести дітей та усе суспільство загалом у бік описаних Штайнером соціальних трансформацій, задля чого створює середовище яке їм сприяє. У Садбері школах натомість створюється середовище, в якому діти можуть самостійно визначити свої напрямки для розвитку і слідувати їм. Діти разом з дорослими формують і змінюють культуру шкільного співтовариства під час регулярних зустрічей Шкільної ради. Демократичний процес, галасливий і суперечливий, не завжди ідилічний, але справжній і живий, має на меті дати дітям можливість доторкнутися до всієї складності життя, і так само надає їм впевненість, компетентність і зацікавленість в тому, щоб бути активними членами суспільства і можливо змінювати його відповідно до своїх інтересів, досвіду, знань і цілей.
…прогресивної школи?
Як і реформатори з прогресивних шкіл, творці Садбері шкіл бачать, що традиційна шкільна модель не працює. Обидва підходи не сприймають авторитарну позицію вчителя й адміністрації і намагаються знизити стрес, пов’язаний з примусом до навчання і нібито об’єктивним оцінюванням учнів у шкільній системі. Але модель Садбері не протиставляє авторитарності потурання — спроби добрих вчителів дати дітям другий чи третій шанс зробити все правильно, прибрати негативні емоції, встати на вуха щоб зробити навчання веселим і немовби непомітним для дітей. Коли з дітьми поводяться в такий спосіб, вони не вчаться брати на себе відповідальність за власну поведінку. У прогресивних школах за дорослими зберігається право дати або не дати другий шанс, втручатися у вирішення конфліктів, встановлювати правила поведінки в школі. У таких школах є ілюзія свободи і демократичного способу прийняття рішень, але якщо раптом діти приймають неправильне рішення, у дорослих завжди є влада втрутитися і вирішити за них всі проблеми. У тому, що стосується процесу навчання, в прогресивних школах часто намагаються побудувати програму навколо інтересів дітей. Але по факту цей процес нагадує (як писав Деніел Грінберг) те, як батько чекає поки дитина відкриє рота, щоб щось сказати, і запихає йому потрібні ліки. Діти, які пограли пару годин в ковбоїв та індіанців, можуть наразитися на шеститижневий проект про життя корінних американців, незважаючи на стійкість їхнього інтересу до цієї теми. В результаті дитина може прийти до висновку, що краще мовчати, а в школі так точно. Вивчати щось нове — це часто важка робота, на яку діти цілком здатні, якщо самі цього хочуть. Коли дитина дійсно в чомусь зацікавлена, її нічим не зупинити, а спроби зробити навчання веселим можуть лише відволікати. Ми віримо, що коли в учениці є інтерес, вона повинна мати право слідувати йому рівно до того моменту і до тієї глибини, до яких вважає за потрібне. Вона може повернутися до важливої для неї ідеї пізніше вже на іншому рівні, але змушування чи маніпуляції слугуватимуть лише зменшенню зацікавленості та самовизначеності. Деякі прогресивні школи пропонують низку студій, але не вимагають відвідувати їх. Садбері школи не мають стандартних пропозицій, тому що навчитися слідувати навіть своїм бажанням теж може бути викликом, іноді болісним, іноді нудним. Ми вважаємо нудьгу цінною можливістю дізнатися щось про себе. І часто буває легше сидіти в класі, будучи розважаним, і уникаючи батьківського тиску, аніж планувати власне життя, ставити свої питання, вчитися шукати відповіді та керувати власною долею.
…анскулінга?
Філософія анскулінга багато в чому близька моделі Садбері. Найвідомішим розробником цієї концепції був Джон Холт, чиї книги стали безцінним джерелом знань про те, як діти вчаться без вчителів, і з чого раптом їм заманеться вивчати такі здавалося б нудні речі, як арифметика наприклад. Анскулери вважають, як і ми, що діти народжуються допитливими, з величезним бажанням дізнатися про світ і досягти успіху в житті. І що діти найкраще вчаться через практику і експерименти, а не коли їм постійно говорять як і про що думати. Говорячи словами Джона Холта: «Справжнє навчання — це процес відкриття, і якщо ми хочемо, щоб воно відбулося, нам треба створити умови, в яких відкриття трапляються… Ці умови передбачають час, свободу і відсутність тиску».
Однак анскулери вважають сім’ю найкращим середовищем для зростання і розвитку дитини, в той час як в Садбері моделі вважається, як то кажуть в одній африканській приказці, що «потрібне село, щоби виростити дитину». Особлива складна природа відносин між дітьми і батьками часто не дає дітям відчути себе всередині сім’ї по-справжньому незалежними і самостійними. У середовищі Садбері школи діти стикаються з необхідністю брати на себе відповідальність, при цьому не відчуваючи тиску емоційного багажу, який зазвичай присутній у сімейних стосунках. До того ж всередині демократичної школи діти розвивають в собі такі важливі соціальні навички, як терпимість до різних точок зору, вміння висловлюватися проти неналежної поведінки, а також розробляти і втілювати в життя групові проекти. У більшості сімей анскулерів батьки повністю несуть на собі відповідальність за освіту своїх дітей, в той час як в Садбері школі ця відповідальність лежить на самій дитині.
…елементів самоврядування в традиційних школах?
Єдина схожість тут в тому, що, як і в шкільних радах в традиційних школах, в Садбері Шкільна рада складається з учнів і приймає рішення більшістю голосів.
Однак в моделі Садбері Шкільна рада побудована на принципі прямої демократії, при якій кожен учень та співробітник школи має право безпосередньо голосувати за або проти якогось рішення. У традиційних школах ради побудовані на принципі представницької демократії, тобто деякі учні вибираються для того, щоб представляти інтереси всіх інших. Більш того, зазвичай шкільні ради в традиційних школах не мають можливості вирішувати дійсно важливі питання. Перебування на обраних посадах служить перш за все показником статуса, популярності чи “лідерських якостей” при вступі до коледжу.
У Садбері школах Рада приймає рішення про призначення співробітників, розподіл бюджету, за якими правилами буде жити школа і які наслідки будуть застосовані в разі порушення цих правил. Стаф (співробітники) залучаються до обговорення на рівних правах і роблять це із задоволенням, при цьому вони однаково підпорядковані шкільним правилам. Учні ж, будучи вільною більшістю, переживають свій реальний вплив на шкільне життя і реальні наслідки в разі своєї безвідповідальності. Таке урядування укрпілює ідентичність спільноти і надає відчуття розширення своїх прав і можливостей, на яке номінальному шкільному уряду годі сподіватися.
Джерело: передрук оригіналу на сайті однієї з шкіл
Фото: школа Kaizen, Івано-Франківськ