Нарешті добралась до блогу 🙂 Реальне життя вирує, затягує і лишає мало часу на віртуальне.
Пройшло майже три місяці домашнього навчання. Можу сказати, що ми вже практично адаптувались. І є багато про що написати. Вийшло аж три частини — дві філософські, одна практична.
Частина 1. Цікаво чи по програмі?
Вчимось кожного дня, окрім вихідних. На канікулах також вчимось, але не так інтенсивно, по одному уроку в день. Але — і це незаперечна перевага домашнього навчання — ми можемо собі дозволити іноді менше часу приділяти навчанню кілька тижнів, і, наприклад, готуватись до свята зустрічі зими. А можемо вчитись в інтенсивному режимі під час карантину, і піти вперед по програмі, в порівнянні з однокласниками.
Кожного дня, зазвичай, у Назара 2-3 уроки. Іноді 4. Математика і письмо у нас кожного дня, один день більше математики, другий більше письма. Природознавством займається чоловік, десь раз на тиждень-два проходять кілька тем підряд. Англійською займаємось з репетитором, але коли хворіли, то досить успішно займались самі. Ще кожного вечора Назар читає вголос цікаві книжки по сторінці. Робимо ми завдань менше, ніж в школі, маємо довші перерви. Але, як показує відвідування шкільних консультацій (раз на 2 тижні нам надають консультації), наше навчання досить ефективне. До канікул по знаннях ми були приблизно на рівні з іншими учнями. А зараз навіть трохи випереджаємо, бо активно займаємось під час карантину. Мені сподобалось йти вперед по програмі, щоб мати можливість робити щось цікаве.
А от цікавого хотілося б більше… З цікавого регулярного (вівторок, четвер) — заняття в нашій школі в піцерії Челентано. Біжить туди радісно, засмучується коли заняття нема. Але для того, щоб підготуватись до цих занять, мені треба досить багато часу і зусиль, а дають мені спокійно готуватись переважно вночі )) І цікавий урок не такий інтенсивний по засвоюванні знань, як рутинне нудне не легке відпрацювання матеріалу. Виходить так, що цікаве лишається переважно на вівторок і четвер, а решта днів робочі будні з веселими елементами. Не все можна зробити радісно і цікаво, особливо якщо щось дається не легко, як, наприклад, нам писання, або знаходження невідомого від’ємника )). Є такі речі, які просто треба робити, навіть якщо це складно, і з часом стає все легше і легше. Навіть веселі тексти нам досить складно списувати письмовими літерами. Але я бачу, що зараз це дається набагато легше, ніж 3 місяці тому. І складні математичні моменти, які вимагає школа, також йдуть все легше і легше. Але для цього треба було, часом, просто примусово всаджувати Назара за ту парту і працювати і працювати, сидіти над душею і над кожним словом. Це було не легко для Назара, і не легко для мене. Але, я так розумію, якби Назар вчився в школі, мені точно так само треба було би сидіти над ним вдома. Просто є діти, які все роблять швидко і самі (байдуже в школі дитина вчиться, чи дома), а є такі над якими треба сидіти і допомагати, якщо батькам не все одно що знає дитина.
А от мені не все одно! Ну не можу я забити на шкільну програму і займатись суто чимось цікавим і веселим. Те, що вони вивчають, наприклад, по математиці в першому класі — це базові знання, це те, що реально кожного дня придається в житті. І я треную його, щоб він дійсно знав, а не просто здав якось там. І він в стані в 1 класі навчитись рахувати в межах 100, принаймні, гроші свої він і зараз рахує дуже непогано, навіть якщо їх більше 100 ))) Є речі, на які я спокійно можу закрити очі (наприклад, почерк), а є те, що я не можу ігнорувати. Також я хотіла би, щоб Назар впевнено себе почував на екзамені, щоб для нього не були новинкою навіть вимоги до оформлення роботи. Щоб він уявляв приблизно які завдання є в тому підручнику, бачив його в очі. І це все трохи нудно і рутинно. І цього всього нудного і рутинного мінімуму є стільки, що часто бракує часу на щось цікаве. Але навіть, коли Назару не цікаво і складно, коли мама буває суворою і щось від нього хоче, він все одно радий і щасливий вчитись дома, я бачу, що у Назара починає напрацьовуватись наполегливість, вміння не здаватись перед складними завданнями і долати труднощі (а він схильний до того, щоб впадати в паніку “все пропало”, і тікати). Я рада, що проходжу це разом із своїм сином і можу долучитись до формування його характеру. Він взагалі в мене молодець!)
І, можу сказати, що вчителем бути не легко. Це не легка робота, якій треба присвятити досить багато часу. Це варто усвідомлювати, якщо плануєте переходити на домашнє навчання. Звичайно, якщо є ціль чомусь навчити, з того що вчать в школі, а не просто як-небудь щось здати. Ну і, звичайно, кожна дитина інша, з одною легше, з іншою складніше, не залежно від того в школі дитина вчиться чи вдома.
Головне усвідомлювати і тримати в голові цілі, що ви хочете від навчання взагалі. А у кожного ці цілі можуть бути різними. Дати певні знання, навчити тій самій наполегливості, або просто зменшити навантаження. Або, навпаки, пройти 2 класи за один рік. Не забути в рутині заради чого це все затівалось, і діяти згідно з цими цілями.
Блог Олени Пригоди, 28.01.2016