бета
Education’s Future: What Will Replace K-12 and College? by Peter Gray Ph.D., переклала Тетяна Коршун
Кіт потроху вицарапується з торби. Все більше людей усвідомлюють колосальні витрати грошей, трагічну втрату часу молодих людей та невиправдано високий рівень стресу і тривожності, що виникають у нашій системі примусової освіти.
Діти народжуються біологічно запрограмованими на самостійне навчання. Їхня допитливість, грайливість, соціальність та цілеспрямованість сформувалися завдяки дії природного відбору на підвищення здатності навчатися (докладніше). І що ми з цим робимо? Вкладаючи величезні кошти (приблизно $15,000 на дитину в рік в публічній середній школі), ми відправляємо їх до шкіл, які навмисно відключають навчальні інстинкти – тобто пригнічують допитливість, грайливість, соціальність та цілеспрямованість. А вже після того школи докладають великих зусиль для навчання дітей (причому напрочуд дорого і неефективно), використовуючи для цього гордовитість, сором і страх як основу системи заохочень та покарань.
Дослідження доводять, що значно дешевшим і простішим є шлях надання дітям та підліткам допомоги у задоволенні природного бажання до навчання. Він призводить до відмінних результатів (див. тут і тут). Все більше сімей, знайомлячись із цим досвідом, знаходять можливості забрати дітей зі школи для допомоги їм в отриманні самоспрямованої освіти (посилання на сайт руху за самоспрямовану освіту).
Більшість з моїх попередніх дописів стосувалися ідеї про загальноосвітню систему, яку ми сприймаємо як «шкільна програма за 12 років» (так, немов освіта могла бути поділена на сходинки однієї прямої драбини). Я також писав про те, як можна відійти від цієї системи, дозволивши молодим людям вчитися чому завгодно, коли завгодно, у різновікових групах (це добре працює у школах подібних до Sudbury Valley), а також про інші можливості супроводу самоспрямованої освіти (див. тут і тут).
Але що ж стосовно так званої «вищої освіти»? Багато молодих людей, в тому числі через родинний та суспільний тиск, вважають університетську освіту обов’язковою. Для них навчання в університеті перетворюються на 13, 14, 15, 16 класи. І ці роки навчання є навіть дорожчими за попередні, й оплачуються переважно батьками або самими молодими людьми, які потім ще багато років повертають кредити за навчання. Останнім часом з’являється все більше доказів того, як насправді мало студенти вивчають за цей період. Крім того, коледжі є соціально виправданими засобами для зростання дискримінації. Ось як сказав про це професор коледжу Shamus Khan, який критикує систему, частиною котрої він є: «Я частина величезної фабрики з виготовлення дипломів. До коледжів приймають найкращих громадян Америки. Викладачі не змушують їх багато вчити чи працювати над собою. А за чотири роки вони отримують диплом, який відкриває їм шлях до більшої заробітньої платні. Коледжі допомагають затушувати аристократичний характер американського суспільства. Вони начебто перетворюють привілеї народження (які ми всі вважаємо несправедливими) у персональні здобутки (які здаються особистими досягненнями)» [1].
Нещодавні студенти підтверджують слабкість свого освітнього прогресу протягом університетських років. Через наведені вище причини, освіта в коледжі — це такий товар, який люди парадоксальним чином намагаються отримати в найменшому обсязі за сплачені гроші. Це було правдою ще тоді, коли навчався я сам, і тим паче є правдою сьогодні. Останні дослідження демонструють, що середня кількість навчальних годин на тиждень зменшилася з 25 у 1960 до приблизно 12, а також небажання студентів брати курси з великим списком літератури і такі, що вимагають серйозної письмової роботи [2].
Адміністрації університетів протягом довгого часу намагалися довести, що основним їх завданням є розвиток критичного мислення, але систематичні дослідження показують, що такий розвиток прослідковується дуже слабо, а для 45% студентів він взагалі не є помітним [2]. Таким чином, я не впевнений, що є суттєва перевага у розвитку критичного мислення саме в коледжі, і що ці люди не розвивали би критичне мислення, якби протягом чотирьох років займалися чимось іншим. В нещодавньому опитуванні, проведеному компанією PayScale, 50% роботодавців зазначили, що випускники коледжів зовсім не готові до роботи, в першу чергу через брак критичного мислення [3]. Навчання через запам’ятовування, яке характерне для шкільної та вищої освіти, не потребує задіяння навичок критичного мислення. Моє особисте спостереження полягає у тому, що критичне мислення розвивається через серйозні, ґрунтовні обговорення на основі справжніх інтересів людини з тими, хто ці інтереси поділяє, а не через стандартні заняття в класах.
Я не знаю коли та як швидко відбудуться зміни, але мені здається, що школам та університетам залишилися лічені роки до того, як здоровий глузд візьме гору. На мій погляд, освіта майбутнього має складатися з таких трьох етапів:
Етап І. Відкриття: пізнання себе, навколишнього світу та їхньої взаємодії між собою.
Перші 15-18 років — це роки самоспрямованого дослідження та гри, через яку молоді люди пізнають світ, пробують різні шляхи існування в ньому, розвивають та випробовують різніманітні власні інтереси, а також розробляють приблизні плани щодо того, яким чином вони зможуть пристосуватися до дорослого життя. Це те, що відбувається з молоддю у школах чи центрах самоспрямованого навчання або в умовах домашнього самоспрямованого навчання (що зазвичай називають анскулінгом). На мій погляд, в майбутньому будуть існувати публічні освітні-та-рекреаційні центри, доступні для всіх (детальніше тут).
Етап ІІ. Вибір кар’єри
Одна з багатьох проблем сучасної освітньої системи полягає в тому, що навіть після 17 років навчання, в тому числі в університеті, студенти слабо уявляють собі майбутню кар’єру. Єдина професія, яку вони бачать безпосередньо — це професія вчителя. Студент може з якихось причин (наприклад тому що це звучить престижно), вирішити стати доктором, юристом, вченим або підприємцем, але він/вона майже не знає, що це насправді означає.
В раціональній освітній системі, про яку я веду мову, студенти мають попрацювати в реальних умовах для справжнього пізнання суті певної професії ще до того, як вони проходитимуть спеціальне навчання, необхідне для обраного ними шляху. Наприклад, якщо людина зацікавлена стати доктором, вона може працювати у лікарні протягом певного часу як санітар чи асистент. Можливо, це буде стажування (що поєднує навчання з роботою), а можливо і звичайна робота. Важливо те, що людина має побачити доктора під час реальної професійної діяльності, і зрозуміти її суть, що дозволить прийняти зважене рішення щодо власної кар’єри. Чи подобається мені бути в лікарні в оточенні хворих людей? Чи маю я достатньо співчуття та емоційної стійкості, а також розумові здібності, необхідні для хорошого лікаря? Якщо ні, то треба спробувати інший шлях.
Те саме справедливо і для інших професій. Людина, зацікавлена в праві, може працювати в юридичній компанії; майбутній науковець – асистентом в лабораторії чи польовим дослідником; а інженер – помічником інженера. В цей спосіб вони поглиблять своє навчання та отримають реальний практичний досвід, до того ж отримуючи заробітну плату замість виплати кредиту на навчання. В процесі стажування людина познайомиться з фахівцями в цій сфері, які можуть надати їй рекомендації щодо продовження навчання або отримання підвищення.
Вже сьогодні багато компаній визнають, що університетська освіта не досить ефективно готує людей до їх роботи, і тому розробляють власні навчальні програми. Згідно з висновками Департаменту Праці США, кількість таких програм зросла з 350 000 в 2011 до 450 000 в 2015, і продовжує збільшуватися [4]. Наприклад, BMW відкрила навчальну програму для інженерів в Spartanburg, SC (детально), а також щонайменше одна комерційна страхова компанія пропонує професійну практику в сфері страхування (за посиланням) – і це в професіях, де є формальна вимога про наявність вищої освіти.
Етап ІІІ. Сертифікація для окремих професій
Для певних видів діяльності критично важливою є впевненість у професіоналізмі кожного працівника. В таких професіях вимога проходження спеціального навчання у експертів в галузі та складання незалежного іспиту може бути доцільною. Перед візитом до хірурга, стоматолога, юриста, електрика чи сантехніка я бажаю переконатися в наявності у нього ліцензії на заняття певним видом діяльності, тобто підтвердження його знань та навичок. Це єдиний етап навчання, де може бути доцільним оцінювання. Сертифікація в одних випадках може бути частиною та завершенням стажування, в інших – відбуватися у школах професійного навчання (наприклад, медичні, інженерні чи інші професійні училища). Таким чином, молода жінка після обрання медичної кар’єри і роботи медичним асистентом, поступає в медичний університет. Для вступу вона має надати докази, що розуміє на достатньому рівні суть професії, а після навчання повинна підтвердити достатній рівень компетентності в обраній нею спеціалізації.
Замість висновків
Мені здається, що в такій системі зростатиме менша кількість нещасливих докторів, юристів, керівників підприємств, і набагато більше щасливих.
Я описав це як майбутнє, але це вже майбутнє, що твориться прямо зараз. Як я зазначав, все більше родин знаходять альтернативу до стандартної школи, і більше підприємств знаходять можливість навчати працівників самостійно, аніж покладатися на дипломи університетів як гарантію їх компетентності. Цифри все ще відносно незначні, але вони стрімко зростають.
Що ж трапиться в такому разі з існуючими освітніми закладами? Загальноосвітня 12-річна школа поступово зникне, їй на заміну прийдуть різновікові навчальні центри підтримки самоспрямованої освіти. Університети будуть існувати за підтримки суспільства як центри науки та дослідництва. Вони не прийматимуть «студентів» у сучасному розумінні, але як і будь-які інші інституції, зможуть організовувати власне навчання для майбутніх науковців. Комунальні коледжи, які вже сьогодні пропонують практичні і відносно дешеві курси для опанування робітничих професій, можуть трансформуватися у широку систему закладів для корпоративного навчання майбутніх професіоналів.
Виноски:
- Erik Hayden. Study says college students don’t learn very much. The Atlantic, Jan. 18, 2011.
- Richard Arum & Josipa Roksa. Academically Adrift: Limited Learning on College Campuses. Chicago University Press. 2011.
- Douglas Belkin. Exclusive test data: Many colleges fail to improve critical thinking skills. The Wall Street Journal, June 5, 2017.
- David Paulson. Apprenticeships: College without debt. USA Today, March 23, 2016.