Biological Foundations for Self-Directed Education by Peter Gray Ph.D., переклала Тетяна Коршун

Про чотири потужні внутрішні стимули для самоосвіти дитини

В багатьох попередніх постах я наголошував, що діти приходять у цей світ біологічно налаштованими на навчання. Підтвердження цього у дивовижних можливостях до навчання дітей дошкільного віку, у самоосвіті дітей та підлітків у первісних культурах, у тому, як сьогодні діти навчають себе в демократичних школах (тут і тут) або в анскулерських родинах (тут і тут).

У цьому пості я б хотів більш детально зупинитися на біологічних основах самоспрямованої освіти. На мою думку, вона в основному базується на чотирьох внутрішніх драйверах, притаманних кожній дитині: допитливість, грайливість, соціальність та вміння планувати. Біологічна основа цих якостей записана у нас в ДНК, пройшла сито еволюційного відбору та історичного розвитку і формує нашу здатність до навчання. Традиційні школи навмисно пригнічують ці якості (особливо перші три з них) з метою підлаштування дитини під загальні стандарти та типовий освітній план. На противагу, самоспрямована освіта наприклад в анскулерських родинах чи в демократичних школах заснована на бажанні розвинути ці якості дитини. Далі я зупинюсь на кожній з них, а також на тому, як всі вони у сукупності сприяють освітньому процесу.

Допитливість

Аристотель розпочинає свою видатну працю про походження знання (“Метафізика”) словами, що “людство завжди цікавилось сутністю речей”. Не можна висловитися точніше. Ми постійно чимось цікавимося, з самого нашого народження, і, як правило, аж до смерті. Вже через декілька годин після народження немовлята дивляться довше на нові для себе предмети у порівнянні з уже баченими раніше. З розвитком здатності рухати спочатку руками, а потім і ногами, дитина починає все більш активно досліджувати навколишнє середовище. Діти хочуть зрозуміти, що за об’єкти їх оточують, і як вони можуть їх використовувати. Вони завжди намагаються проникнути в сутність речей, постійно проводячи власні дослідження. Саме тому разом із опануванням мови, діти задають так багато питань. Ця допитливість не зникає під час дорослішання, якщо її не знищує школа, і вона мотивує проводити все більш складні дослідження та експерименти із реальністю. Діти за своєю природою є науковцями.

Грайливість

Жага до гри доповнює допитливість і сприяє розвитку пізнавального інтересу дитини та її навчанню. В той час як допитливість стимулює пошук дитиною нової інформації та розуміння сутності речей, грайливість викликає бажання відточувати нові навички та креативно їх застосовувати. Діти завжди, якщо вони мають таку можливість та партнерів по грі, проводять дуже багато часу граючи. Вони грають для задоволення, а не для навчання. Однак навчання є побічним ефектом гри, тому що саме для освітніх цілей еволюція сприяла розвитку грайливості. У грі діти отримують широкий спектр навичок, який необхідний їм для довгострокових цілей: виживання та благополуччя.

Фізичні ігри як-от лазання, біг та метушня сприяють розвитку м’язів та координації.

Ризиковані ігри необхідні для опанування страхів та розвитку хоробрості (https://www.psychologytoday.com/us/blog/freedom-learn/201404/risky-play-why-children-love-it-and-need-it)

Мовні ігри сприяють розвиткові мовлєнневих компетенцій.

Під час командних ігор діти вчаться вести переговори, знаходити компроміси та спільну мову з однолітками (https://www.psychologytoday.com/us/blog/freedom-learn/200903/social-play-and-the-genesis-democracy).

Гра за внутрішніми чи зовнішніми правилами навчає дотриманню дисципліни.

Уявні ігри вчать гіпотетичному та творчому мисленню.

Ігри з логікою сприяють розвитку аналітичного мислення.

Будівельні ігри необхідні для опанування навичок створення речей.

Гра з інструментами, притаманними їхній культурі, призводить до підвищення майстерності у роботі з інструментами.

Гра не є перервою між навчанням, вона і є навчанням. Діти вивчають більше у грі й роблять це з набагато більшим задоволенням, ніж у класній кімнаті (більш детально: https://www.psychologytoday.com/us/blog/freedom-learn/200810/the-varieties-play-match-requirements-human-existence).

Соціальність

Ми, люди не тільки найбільш грайливі та допитливі тварини, але й найбільш соціальні. Наші діти приходять у світ із інстинктивним розумінням того, що їх виживання та благополуччя залежить від здатності співіснувати з іншими людьми та навчатися від них. Усі люди, але особливо молодь, зацікавлені навчатися знанням, навичкам та вмінням від оточуючих, а так само налаштовані ділитися власними ідеями з іншими. Антропологи кажуть, що діти набагато більше навчаються, спостерігаючи за людьми та слухаючи їх розмови, аніж будь-яким іншим способом [1].

Найбільш унікальне пристосування людини до соціального життя, яке радикально підсилює нашу здатність до навчання від інших це мова. Як тільки діти вчаться говорити, вони починають ставити безліч питань. Вони не хочуть нічого слухати про речі, що їх не цікавлять, однак завжди вимагають інформації про усе, що привернуло їх увагу. Мова дозволяє передавати будь-яку інформацію, при чому не тільки про теперішні події, але й про минуле, майбутнє та уявне.

Як зазначає філософ Деніел Денетт у розділі про мову та інтелект, “Порівняння нашого мозку з мозком птахів або дельфінів некоректне, оскільки наші мізки об’єднані у спільну єдину систему. Вони поєднані завдяки інновації, яка вплинула виключно на людський мозок, завдяки мові” [2]. Суб’єкти самоспрямованої освіти природнім чином вплітаються у цю мережу. Сьогодні ця система суттєво розширилася завдяки інтернету. Молоді люди з доступом до інтернету мають доступ до усього спектру світових гіпотез, ідей та фактів. Самоспрямоване навчання ніколи ще не було настільки легким.

Вміння планувати

Люди набагато краще інших видів можуть планувати наперед. Фактично, ми запрограмовані на передбачення. Ми не тільки реагуємо на поточну ситуацію, але й хвилюємось про майбутні події, розробляємо плани щодо них та намагаємося їх виконувати. Ця основа самонавчання є найбільш свідомою когнітивною функцією серед наведених, і тому вона формується у людини повільніше. З дорослішанням дітей, у них з’являється здатність та бажання будувати власні плани. Ця біологічна основа дозволяє суб’єктам самоспрямованої освіти визначати свої життєві цілі (коротко- та довгострокові), а також визначати, які саме знання чи навички їм необхідно отримати для досягнення поставлених задач.  Вчені-когнітивісти називають цю здатність ставити перед собою цілі та досягати їх терміном “самоспрямована діяльність” (self-directed executive function). Дослідження вчених доводять, що діти в умовах достатньої кількості часу для ігор, самостійних чи групових досліджень, незалежних від дорослих, розвивають цю здатність краще, ніж у випадку керованого дорослими навчання [3]. Це й не дивно. Коли діти вигадують власні заняття, без контролю дорослих, то вчаться планувати свою діяльність та втілювати плани у життя. Вони помиляються, але і вчаться на цих помилках.


Дивіться також Free to Learn, alternativestoschool.com; self-directed.org (відомості про Альянс самоспрямованої освіти), і можете додавати автора на Facebook.

Відсилки

1.  Lancy, D. F., Bock, J., & Gaskins, S. (2010). Putting learning into context. In D. F. Lancy, J. Bock, & S. Gaskins (Eds.), The anthropology of learning in childhood, 3–10. Lanham, MD: AltaMira Press.

2. Dennett, D. C. (1994). Language and intelligence. In J. Khalfa (Ed.), What is intelligence? Cambridge: Cambridge University Press.

3. Barker, J. et al (2014). Less-structured time in children’s lives predicts self-directed executive functioning. Frontiers in Psychology, 5, 1-16.