бета
Висновки гарвардського аспіранта, пана Томаша Блушевича, після читання курсу “Письмо, мислення, аналіз, інтерпретація” для першокурсників університету м. Тюмень восени 2018 року.
1. Звичка шукати готове
Студентам дається завдання прочитати текст. Потім на основі цього тексту викладач задає питання, ініціюючи дискусію. Питання ставляться таким чином, що на них не можна відповісти, просто повторивши якийсь фрагмент тексту, скоріше, слід сформулювати аргумент, що відсилає до проблем більш загального порядку. Студентам впоратися з таким завданням було дуже складно. Вони звикли, що відповідь має бути в самому тексті, і за звичкою шукали його там. Не знайшовши відповіді, вони просто мовчали.
2. Невміння міркувати
Як з’ясувалося, студенти взагалі неправильно розуміють, що таке аргумент і з яких частин складається. Викладачі спочатку вважали, що це мовна проблема (курс проводився англійською), але виявилося, що студенти не можуть усвідомити значення самого терміну. Вони гадали, що “аргумент” = “думка”, тобто, власне оціночне судження. Насправді ж аргумент — це складна, певним чином упорядкована послідовність роздумів, що може виражати судження (а може й не виражати).
В результаті студенти, коли отримували завдання дослідити матеріал, просто ділилися суб’єктивними враженнями про прочитане, про власні почуття і думки, тоді як від них очікувалося, що вони будуть викладати свої висновки і думки на основі послідовності міркувань. Коли їм пропонували обговорити аргументи інших, вони знову висловлювали лише свої особисті враження. Таким чином, обговорення суті прочитаного не відбувалося. Коли вони писали рецензію, то або просто писали переказ, або віддавалися вільному самовираженню в стилі “потік свідомості”, ігноруючи будь-які формальні правила.
3. Страх помилитися
Студенти піднімають руку лише в тому випадку, якщо вони впевнені в тому, що їх відповідь буде відповідати очікуванням професора. При цьому весь процес схожий на соціальну гру: студент піднімає руку і дає відповідь. Інші студенти пильно дивляться на викладача, намагаючись зрозуміти, схвалює він цю відповідь чи ні, і, в залежності від результату, корегують свою поведінку.
Граючи в цю гру, студенти не розмірковують над відповідями і (про це нижче) не готують зауваження на відповідь однокурсника. Їм необхідно “сканувати” реакцію викладача, щоб видати відповідь, яка, як їм здається, його влаштує. Якщо реакція не зчитується або усталений шаблон руйнується, студентам стає тривожно, оскільки вони не розуміють правил нової “гри”.
Страх помилитися позначається і на іншій особливості навчання. В інших країнах студент, якщо щось не зрозумів з теми, піднімає руку і задає питання, коли не зрозуміє. Тюменські студенти вважають, що ставити питання, якщо ти не зрозумів тему — ознака слабкості і поразки. Так само їм здається, що будь-яка критика їхніх ідей означає, що роботу оцінили як невдалу і що викладач не кращої думки про їхні академічні успіхи.
4. Пошук правильної відповіді
Ніхто не вчив дітей задавати питання, які можуть розвивати дискусію та вказувати на протиріччя чи незрозумілі моменти теми. Цікаво, що вони і самі, здається, не думають, що така дискусія буде корисною. Підсвідомо вони вважають, що на будь-яке питання є одна-єдина правильна відповідь, і їхнє завдання — знайти її.
5. Критика = смерть
Змінити свою точку зору означає визнати свою поразку в кривавім бою. Тому вони будуть захищати свою вихідну позицію до кінця, в будь-який можливий спосіб відстоюючи свою правоту.
Їм вкрай важко переглядати власні передумови. Вони вибудовують свої міркування на найчастіше хитких, заздалегідь необ’єктивних судженнях — лише тому, що ці судження їм знайомі, або ж були почуті ними в першу чергу і чимось припали до душі. Їм властиво ідентифікувати власну особистість з тією ідеєю, яку вони прийняли. Відповідно, коли цю ідею критикують, студенти сприймають це як критику їх самих і намагаються як-небудь захиститися.
Саме тому студентам складно проводити розумові теоретичні експерименти — вони прагнуть якомога швидше злитися з тією чи іншою ідеєю і захищати її. Думка про те, що можна відсторонено розглядати кілька ідей з різних ракурсів, не знаходить у них відгуку.
6. Коментарі — це погано
Одного разу професор в якості домашнього завдання попросив студентів написати рецензію на прочитаний матеріал. Коли ж він почав розбирати їх рецензії, то стикнувся з цікавим спостереженням.
Студенти вважають, що відмінно зроблена робота — та, яка прийнята без коментарів і виправлень з найвищою оцінкою. А якщо до роботи багато коментарів, питань і уточнень — це однозначно погана робота (хоча ці коментарі і питання зовсім не обов’язково свідчать про якість рецензії).
Сприймають будь-яке зауваження, як спробу цензури або навіть взагалі — як догану. Те, що, виявляється, їм потрібно читати коментарі й питання викладача і відповідно до них правити роботу, було сприйнято з великим подивом. На їхню думку, їм достатньо лише написати роботу і здати її, а що відбувається з нею далі, не є частиною навчального процесу.
7. Інтелектуальний пінг-понг
Ідея зворотного зв’язку в форматі обговорень, наприклад, круглого столу, студентам чужа. Вони готові висловлювати свою думку, але передбачається, що вони будуть висловлювати її конкретно викладачеві, а він, відповідно, повертатиме “м’ячик” студенту. Це не круглий стіл, а пінг-понг. При цьому коментарі викладача за замовчанням мають більшу вагу, ніж коментарі однокурсників.
Таке мислення через кілька занять призвело до проблемного патерну поведінки: кілька студентів постійно залучені в роботу, а решта перетворюються на пасивних слухачів. При цьому самі студенти вважають таку ситуацію нормальною.
8. Інформація незаперечна
Студенти не можуть відрізнити судження автора тексту від суджень, які він цитує. На їхню думку, якщо автор цитує якийсь матеріал, це означає, що він з ним згоден. Мало того, що це не завжди так, але ж є і процес створення матеріалу: відкриття, верифікація, розвиток ідеї, висновок, обговорення — і в кожній частині авторська думка може зазнавати змін. Коли студентам пояснили це, у них “вибухнув мозок”. Вони звикли до однієї, “хрестоматійної” подачі матеріалу — коли є одна-єдина одиниця інформації, вона незаперечна і її слід завчити.
9. Пошук прихованих повідомлень
Студенти, розбираючи тексти, постійно намагалися виявити приховані символи і сенси. Для них було очевидним, що кожен автор прагне заховати всередині звичайного повідомлення ще одне, доступне лише колу обраних.
10. Критикуй все або нічого
Одним із завдань курсу був розвиток критичного мислення. Однак, більша частина учнів сприйняли критичне мислення як право оскаржувати буквально все, з чим вони стикаються на заняттях. Студентам здавалося, що критичний підхід повинен вбирати все або нічого: вони або повністю довіряли конкретному автору, або відкидали взагалі все, що він повідомляє читачеві.
Вони взагалі не знайомі з поняттям конструктивної критики. Це стає явним, коли студентів просять оцінювати роботи один одного. Більшість з них виявилися нездатні сформулювати зауваження відкритого характеру, тобто запропонувати коментарі, які вказують на наявні помилки або потенційне поліпшення. Загалом, студенти вважають за краще нічого не чути про свої роботи, усні й письмові, — ані від викладача, ані від однокурсників.
11. Немає своєї теми
Фундаментальною проблемою, з якою стикнулися всі студенти, виявилася розробка власної теми. До цього вони не звикли. Викладачі були відкриті для самих різних пропозицій, але попереджали студентів, що ідеї повинні були бути пов’язані хоча б з двома текстами, які обговорювалися впродовж курсу. Таким чином передбачалося, що темою буде власне міркування, пов’язане з прочитаними текстами. Це виявилося одним з найважчих викликів.
12. Невміння працювати з чернетками
Студенти не звикли працювати над своїм есе, рухаючись від чернетки до чернетки. І скільки б викладач не пропонував переробляти перші нотатки, їм все одно не вдавалося значно їх перебудувати. Варто їм досягти визначеної кількості слів або сторінок, вони вважають, що робота виконана. Практично всі студенти прагнуть написати есе за один раз.
Доктор Томаш Блушевич
Переклад з оригіналу Наталії Саражинської
Переклад з оригіналу Наталії Саражинської