бета
Авторка — Ольга Богорад, частина 1
Розділ 3. Про методологію нашого хоумскулінгу
Вчимося фільтрувати інформацію
Кажуть, що зараз головне як для школярів традиційної форми навчання, так і для хоумскулерів — навчитися вчитися, до того ж робити це самостійно, використовуючи різноманітні джерела, перевіряючи та фільтруючи інформаційний потік. Це, однозначно, найголовніше завдання! Однак одразу дитина-хоумскулер, а тим паче першокласник, не зможе займатися за шкільною програмою самостійно. Програма дуже насичена (навіть занадто), тому завдання батьків — фільтрувати інформацію для свого малюка. Тобто виділяти головне, те, що дитині треба знати, і пропускати всю “воду”, яку автори підручників інколи видають за “золоте зернятко істини”.
Одного разу ми зрозуміли, що важко навчити дитину одночасно читати слова по літерах та розшифровувати звукові записи слів з букваря, де 6-річкам подають, що деякі голосні можуть позначати то один, то два звуки. Занадто багато інформації для дитини. Розуміння прийшло після того, як дочка почала писати своє ім’я не Юля (що вона вміла робити років з п’яти), а Йуля. Тобто вона просто плутала де літери, а де звуки. А інакше бути не могло, тому що написання дуже схоже, ще й те, й інше треба вчити (за логікою авторів шкільної програми). Про яку письмову грамотність може йти мова при такому підході?! Ось зараз вся Інтернет-спільнота дивується тому, як погано пишуть багато людей. А корінь цієї неграмотності — в несвоєчасному поданні інформації.
Щоб навчити дитину правильно писати, їй треба просто читати і бажано переписувати тексти з книжок, написаних доброю, зрозумілою мовою, з нормальними синтаксисом та пунктуацією. Тоді, в принципі, може відпасти необхідність в 4-5 класах вчити усі відмінкові закінчення іменників, прикметників та числівників.
Отже, спочатку ми самі повинні прикласти зусилля й навчити себе фільтрувати шкільну програму, а не навантажувати свою дитину усім підряд. Потім ми зможемо навчити й дитину робити це.
Під яким “соусом” подавати хоумскулерові шкільну програму?
У мене двійко дітей і вони найкраще засвоюють інформацію в різних форматах. Син полюбляє читати, тому під час підготовки до атестації може працювати з підручниками самостійно. Якщо підручник нудний (а таких, на жаль, більшість, як на мене), то ми знаходимо відповідні навчальні відео на ютубі, використовуємо кейс-уроки. Дочка читати не любить, але гарно ловить інформацію на слух. Тому я читаю для неї вголос, ми обговорюємо багато питань по ходу читання — такий собі діалог. Але коли я не можу цього робити — вона змушена знаходити інформацію самотужки в будь-який спосіб. І знаходить!
Писати дітям у школі доводиться багато. Хоумскулерам займатися цим можна в рази менше. До речі, в наш час не всі діти взагалі люблять виводити ручкою слова на папері. Та це нормально при наявності різноманітних гаджетів, деяким з котрих можна просто диктувати! Але потроху писати ми все ж мусимо. Робимо мінімум вправ з підручників з української, математики, хоча багато чого просто проговорюємо усно.
Останнім часом у шкільній програмі з мов та літератури особлива увага приділяється написанню творів. І це, на мій погляд, дуже добре. Складно, але потрібно. Освіченій та розвиненій дорослій людині майже щоденно потрібно вміти усно чи письмово висловлювати свої думки тоді, коли ведуться переговори по роботі, щось продається або купується. Навіть якщо вам треба викликати собі або дитині лікаря, ви маєте зрозуміло та чітко розповісти, що трапилося. А коли ви будуєте дім, треба правильно пояснити архітектору, виконробу, будівельникам, що ви хочете. Або після перегляду фільму ви хочете поділитися враженнями та порекомендувати його друзям. Усно, чи письмово, але нам усім необхідно вміти висловлювати свої думки. Тому якщо дитина хоче писати щось своє, то нехай пише якомога більше. Якщо не хоче, то нехай робить мінімум, означений вами або школою, але робить обов’язково. Добре, погано, неграмотно, головне — творити! Я, чесно кажучи, в школі твори ненавиділа. Зараз люблю висловлюватися письмово, тому ви часто можете бачити мене в різних дискусіях )))
Усі прикладні шкільні дисципліни: природознавство, біологію, географію, фізику, хімію краще вивчати не тільки за книгами, а й дослідницьким шляхом. Для цього є безліч способів. Можна регулярно ходити в природознавчі музеї, на тематичні виставки, відвідувати заняття для хоумскулерів у лабораторіях, хоча би просто дивитися відео по темах програми. Окремо скажу, що нам дуже допомагали фільми ВВС про природу. Вони неперевершені! А також різні енциклопедії, де максимально зрозуміло й повно можна дізнатися про природу, рослини, тварин, людину, оскільки підручникам довіряти на 100% не варто, бо там справді є багато помилок.
Ось так, дорогенькі батьки хоумскулерів, шукайте підходи до своєї дитини, подавайте інформацію в максимально зручному саме для неї варіанті, експериментуйте й знаходьте весь час щось цікаве!
Розділ 4. Як впоратися з іноземною мовою та всім іншим
Іноземні мови
Цьому питанню присвячені терабайти Інтернету, написані купи книг і статей, розроблені прогресивні та не дуже методики. Вибір великий! Однієї єдино правильної моделі навчання в мовній сфері знань не існує, тому вибір за вами. Хочу розказати, як це було у нас.
Англійська була в нашій програмі з 1 класу. І не просто треба було знати, як вимовляються десяток-два слів, а у відповідності до шкільної програми треба було вивчити алфавіт, вміти читати, писати. Далі більше: present simple & continuous у другому класі, perfect — у четвертому. А те, що вчити одночасно 6-річній дитині дві мови — свою та англійську — означає мати неймовірну кашу в голові, ніхто з авторів шкільної програми не думав. Впевнена, що є родини з вдалим досвідом навчання дітей 6-7 років двом-трьом мовам одночасно, але тут я розмірковую не про них, а про нас.
У справі вивчення англійської мені довелося добре напружитися. І оскільки успіхи в рідній мові у старшого були в першому класі стабільні, то ми спробували вчити одразу й англійську. Потроху пішло. Коли він був у другому класі, я відмовилась від підручників українських авторів та перейшла на іноземні методики. Рік ми так займались, пройшовши пару ступенів Family&Friends. Потім дитина знайшла себе в музиці, тому англійській приділяли уваги небагато. Однак його знань, що прийшли на тих британських підручниках, вистачило протриматися на семестрових атестаціях до 5 класу без напруження. Щоправда, нічого нового в 5 класі в програмі з англійської не було. Тому я так і не зрозуміла, а навіщо давати дітям з 1 по 4 клас усі ці теми плюс великий блок граматики так інтенсивно?
З дочкою англійська в першому класі не пішла взагалі ніяк. Вона й в українській плутала літери зі звуками, а тут ще 26 нових незрозумілих символів з їхнім розмаїттям звукових ефектів. Ми чесно пробували й українських авторів, і американських, і британських. Не виходило. Тільки нервували багато: і вона, і я. Тому ми раз на півроку перед атестацією заучували напам’ять на слух коротенький текст, записували його на відео для вчителя, а контрольні робила за дочку я. Проте моє материнське серце відчувало, що таке не буде тривати всі шкільні роки. Коли-небудь вона сама захоче вчити англійську і реально буде до цього готова. Що трапилось вже в 5 класі. Ми змінили школу, дізналися, за якими чудовими підручниками займаються діти, вирішили, що до кінця року хочемо зрівнятися знаннями з ними. Взагалі, дочка до 10 років вже зрозуміла, де, коли й навіщо треба вміти розмовляти англійською та розуміти її. Так, з мотивацією тепер проблем немає. Займаємося кожного дня по 1,5 години 6 днів на тиждень (якщо втомлюємось — робимо перерву на декілька днів).
Як організувати процес навчання
Найскладніше в нашій моделі навчання — правильно організувати процес. Якщо ви чомусь вирішили йти за шкільною програмою, принаймні якось її дотримуватися, то краще це робити регулярно. Так, у дітей можуть бути багатоденні й навіть багатомісячні перерви поміж блоками навчання у відповідності до програми. Але якщо діти готуються до атестації, то варто займатися регулярно. І знайти відповідний час проведення занять, зробити так, щоб заняття відбулися, встигнути все інше — задача батьків. Думаю, не кожен з батьків може встояти перед спокусою не робити нічого й переносити все на завтра. У нас так також було, але усвідомлення відповідальності, насамперед, перед самим собою, допомагає будувати навчальний графік та дотримуватися його. А діти є діти: нудну шкільну “зобов’язаловку” вчити їм не хочеться.
Наш навчальний рік із двома атестаціями в 1 та 2 семестрах виглядав приблизно так: вересень і навіть перша декада жовтня — вихід з літнього розслабленого стану. Нечасті (до 2-3 разів на тиждень) уроки, в основному знайомство з підручниками, робочими зошитами, згадки про минулий навчальний сезон тощо. До кінця жовтня на сайті школи з’являлися контрольні, і ми починали активно до них готуватися: читали, шукали й перевіряли інформацію, робили необхідні проекти, лабораторні тощо. При цьому використовували метод “занурення”: вивчався піврічний об’єм матеріалу за одним предметом, писалися контрольні, переходили до наступного. Головною нашою задачею було встигнути відправити контрольні вчасно та не мати боргів. Крайнім терміном виконання контрольних за перший семестр зазвичай було 15-20 грудня. Після цього до середини лютого — канікули. З середини лютого та до середини квітня (травня) — інтенсивний навчальний період. На травень минулого та позаминулого року у нас припадала ДПА, тому приходилося також працювати, готуватися.
Під час канікул, а цього часу ми у порівнянні зі звичайними школярами мали на 1-2 місяців на рік більше, ми, як ви можете здогадатися, не лежали на дивані біля телевізора. Процес пізнання світу не може зупинятися, коли тобі 6-10 років. Прогулянки, поїздки, різноманітні заходи, відвідування гуртків, заняття музикою, танцями, цікаве пізнавальне кіно, спілкування з друзями, допомога батькам по дому та просто душевні розмови за сніданком й ввечері — це реально краще й крутіше за будь-яку шкільну програму. Це те, заради чого ми й починали навчання вдома.
Тепер про наш розклад. Навчальними днями в нас є тільки робочі дні. Субота та неділя — священні вихідні. Також ми поважаємо державні свята і не працюємо в такі дні.
Звичайний день виглядає так:
8.00-8.30 — підйом
8.30-9.00 — руханка, душ, одягання
9.00-9.30 — сніданок
9.30-11.00 — заняття з шкільних предметів з моєю допомогою
11.00-12.30 — я готую обід, діти займаються самостійно (незавжди шкільними предметами), обідаємо
12.30-13.30 — відпочинок під лозунгом “Сите черево на науку не квапиться” (рос. “Полное брюхо к науке глухо”)
13.30-15.00 — займаємося чим-небудь корисним, може, навіть шкільними предметами, може, справами по господарству
15.00-17.00 — прогулянка, перекус, збираємося на заняття танцями
17.00-19.30 — на танцях тричі на тиждень, якщо не на танцях, то вибір занять не обмежений
19.30-20.00 — вечеря
20.00-21.30 — вільний час, читання, заняття музикою, рукоділлям, можна навіть полежати на дивані перед телевізором (зазвичай ми дивимося талант-шоу або науково-популярні фільми ВВС, або Дискавері)))
21.00-22.00 — відбій
Як ви розумієте, це неточний розклад, і він може змінюватися. Та не завжди він був таким, тому що кожного року діти змінювали кількість та види занять (були у нас і біатлон, і художня студія, верхова їзда тощо).
Організація простору
Раніше заняття шкільними предметами проходили у нас на кухні: діти сідали за великий кухонний стіл, розкладали усі свої зошити, книжки, олівці, ручки, а я керувала процесом пізнання, пояснюючи те, що незрозуміло, задавала питання, давала задачі, перевіряла зроблене, готуючи при цьому їжу. Тут найважливішим було — не саджати дітей займатися на кухні голодними, тому що нічого не вийде, допоки їх не нагодувати.
Зараз кожна дитина осягає науку у своїй кімнаті або у вітальні. Зрідка це дійство проходить на кухні, якщо тільки я зайнята, а їм терміново потрібна моя допомога. Особливо хочеться сказати, що на відміну від звичайних шкіл, вдома діти мають повну свободу вибору пози для навчання. Читати, а інколи навіть писати вони можуть лежачи на животі на ліжку або на підлозі. Встати, походити або пострибати дозволено в будь-який час, якщо тільки я не прошу слухати мене уважно. Взагалі я помітила, що дитячі голови краще працюють, коли діти рухаються. Так, щоб вирішити математичну задачу, вивчити вірш або запам’ятати неправильні англійські дієслова, їм краще ходити, крутитися або якось ще рухатися. Думаю, якщо пошукати, то десь є й наукові засади цього явища.
У теплу пору року ми проводимо уроки в саду на свіжому повітрі. Це приємно й корисно! Взагалі моя особиста філософія має такий принцип: якщо на вулиці гарна погода й дітям краще гуляти, ніж вчитися — спочатку хай гуляють, зголодніють, прийдуть, відпочинуть, трохи позаймаються, щоб знов піти гуляти.
Розділ 5. Про найважче та найбажаніше
Мотивація
У попередніх пунктах про все було написано так, наче ми усією родиною радісно щоденно займаємося вивченням нудних шкільних тем. І робимо це легко та невимушено…
Однак в реальності це не зовсім так. Вчитися того, що не є цікавим, у чому не бачиш практичного сенсу, що нав’язане ззовні, а не йде зсередини — завжди важка енергозатратна праця. Я як мама, як тьютор, як доросла адекватна людина намагаюсь зробити цей процес максимально комфортним. Слідкую, щоб діти не перевтомлювалися, дотримувалися графіка, але інколи примушую їх йти займатися.
Мотивація займатися шкільними предметами може бути різною. У деяких сім’ях діти добре вчаться, щоб заробити якісь там бали, потім міняють їх на реальні гроші або різні розваги. Я вважаю, що це просто товарно-грошові відносини. Вони не погані самі по собі, але їм не місце в родинних стосунках. У нас таке не практикується.
Ми мотивуємо один одного інакше. Ми намагаємося відпрацювати з дітьми відповідальний підхід до свого навчання. Ми усі 5,5 років хоумскулінгу робимо акцент на тому, що наші діти знаходяться в більш комфортному середовищі, аніж їхні друзі-школярики, які змушені щоденно відвідувати школу, які не мають так багато вільного часу, можливостей робити все у своєму ритмі та самим будувати своє життя. Ми просто розповідаємо про це, запитуємо друзів своїх дітей, що вони думають про наше навчання. І це працює! Особливо після того, як наші нащадки поспілкуються з друзями-школяриками, поможуть їм робити “домашку”, відвідають дитячі колективи.
Також бувають моменти, коли доводиться вдаватися до батьківського авторитету і використовувати своє право на заперечення небажаної діяльності дитини. Так, наприклад, планшет або мобільник можуть бути під арештом, так само час на відвідування Інтернету може бути обмежено.
Ми не вимірюємо успішність навчання вдома оцінками, які ставлять дітям шкільні вчителі після перевірки їхніх контрольних робіт. Це зрозуміло, що оцінки не відображають дійсності. Для мене набагато важливіше те, що навіть якщо син і дочка не цитують підручники, вони дійсно багато чого знають, можуть розповісти про свої спостереження, задати питання про те, що їх цікавить, підтримати розмову з людьми різного віку та соціального статусу, навіть просто привітатися й чемно поводитися з людьми в публічних місцях.
Діти розвивають свої творчі здібності, у них є багато часу та здоров’я для цього. Вони не знають, що таке відчуття страху перед вчителем та неповага до нього. Вони відкриті для спілкування з іншими дітьми, людьми, але в будь-який момент можуть залишити неприємних людей і не продовжувати токсичних відносин. Вони знають собі ціну, тому що вони самі собі її призначили, здобули повагу своєю працею та не мають купу ярликів, що їм навісили в школі. Діти-хоумскулери — це просто звичайні щасливі діти, які знають, що таке навчатися та як це робити без участі школи.
Складнощі хоумскулінгу та наші побажання
Розповідь про власний досвід була б неповною, якби я не торкнулася теми про негативні сторони та труднощі, з якими ми маємо справу.
Перше та найголовніше — дітям може реально не вистачати спілкування з однолітками. Моїм під час навчання в початкових класах усього цього не потрібно було: вони були дуже домашніми дітьми й не потребували багато спілкування з іншими. Пізніше ця потреба стала розвиватися, і тут на допомогу прийшли ті самі численні дитячі гуртки та секції, а також друзі, сусіди, з якими можна було просто гуляти, грати у футбол або кататися на велосипедах.
Другим пунктом я б назвала величезний тягар відповідальності, який лягає на батьків. Організація процесу, мотивація себе та дітей — все це може дуже виснажувати й набридати. Багато мам не можуть довго “тягнути” хоумскулінг — вигорають. Тут на допомогу, звичайно, можуть прийти об’єднання батьків і професіоналів у вигляді сімейних або альтернативних шкіл, тьюторство. Але це часто достатньо затратно з фінансової точки зору. Для нас такі варіанти не підходили, оскільки все цікаве було або далеко, або дорого. Тому я, коли відчувала, що втомлююсь, просто робила перерви на декілька днів. У той час я намагалась максимально займатися тією діяльністю, яка приносила мені задоволення (мої рукодільні хобі, читання художньої літератури, занурення в Інтернет для пошуку нових цікавих навчальних матеріалів). Я так відновлювалася. Дітям також у цей час було дозволено займатися виключно “своїми справами”. Я вважаю, що краще не встигнути вивчити щось, аніж встигнути та отримати нервовий зрив у подарунок.
Пунктом номер три я назвала б надлишок вільного часу. Так, таке може бути. Якщо дитина швидко проходить програму, то займатися з ним багато часу не потрібно. Якщо ви живете далеко від “цивілізації” та поруч немає центру дитячої творчості або спортивних секцій, то проблема вільного часу може набути актуальності. Для її вирішення дехто використовує технічні засоби: дають дітям у руки ноутбуки, планшети та телефони, дозволяють грати в нескінчені віртуальні ігри. Добре це або погано — кожен вирішує сам.
Наші діти також мають усі ці гаджети, але ми не прихильники “зависання” в мережі, у світі ігор та розваг. Тому, коли ми зіштовхнулись із проблемою надлишку часу, ми запропонували дітям творчість. Придбали музичні інструменти (синтезатор, гітару, барабани), DVD з функцією караоке, дістали з комори матеріали для рукоділля, захопилися всією родиною кулінарією, активно долучали дітей до неважкої праці в саду (полити рослини, зібрати ягоди, погребти листя граблями). У підсумку маємо юного гітариста, який вже достатньо добре проявив себе в музиці й хоче розвиватися далі за цим напрямком, та юну танцівницю, яка обожнює усілякі види рукоділля, вміє пекти пироги та торти, може в 10 років приготувати вечерю для родини й завжди пропонує свою допомогу по господарству (інколи я радо її приймаю).
Але придумувати заняття та організовувати дитячу діяльність — завдання батьків. Для цього батьки повинні, на мою думку, жити не стільки заради дітей, скільки разом з ними й мати багато “точок дотику”. А це, на жаль, у наш час є доступним далеко не для кожного.
Останній пункт — особливо актуальний для нас та тих, хто впроваджує сімейну освіту з першого класу — відсутність досвіду шкільного життя, що ще можна назвати “бути, як всі”. Так, одного дня ви або ваша дитина може захотіти бути такою, як всі. Було би просто чудово запропонувати таку можливість. Просто для того, щоб дізнатися, чи правильно ви робите, коли не ходите щодня до школи. Але тут є скрутний момент: щоб віддати дітей хоч на декілька днів до школи, треба домовитися з адміністрацією школи, що дуже не просто, тому що директори зазвичай хочуть приймати дітей не на деякий час, а назавжди, а також це супроводжується наданням купи документів. Тому в моїх хоумскулерских мріях рожевим кольором малюється така картинка: коли-небудь наша система освіти стане настільки дружньою до дітей, що вони зможуть йти зі школи в хоумскулінг та повертатися назад легко й невимушено, або хоча б мати можливість вільного відвідування школи (як студенти деяких вузів). Повірте, це те, до чого хочеться прагнути. По-перше, в школах, дійсно, є дуже круті вчителі, і потрапити на урок до такого вчителя — щастя для дитини, яка любить той предмет. По-друге, це виховуватиме в дітях свободу та відповідальність самому вирішувати де, коли та з ким він буде вчитися й нести відповідальність за результат, чого взагалі нема у традиційних школярів й у багатьох хоумскулерів також.
А ще краще, якби родинам було б надано право, що прописано конкретним законом, на реальний анскулінг, коли не потрібно звітувати перед будь-ким, здавати регулярні атестації, намагатися прилаштовуватися хоча б на час в шкільну систему. Уявляєте собі літні канікули довжиною в шкільне життя? Отож…
Наприкінці хочеться сказати, що для нашої родини хоумскулінг — це
– цікаве та насичене життєве випробування, незрівняний досвід;
– мільйони збережених собі й дітям нервових клітин, взагалі більш міцне здоров’я;
– можливість розвиватися у професійному напрямку з дитинства, а не лише після закінчення школи;
– багато радісних днів, незатьмарених ранішнім підйомом та рутиною;
– можливість самостійно планувати й реалізовувати свої плани тим шляхом, який є найбільш прийнятним;
– розуміння своєї унікальності та індивідуальності, пріоритет особистих бажань, можливість жити цікаво разом із дітьми, відчувати родинну єдність;
– врешті — така собі “паралельна реальність” у нашому складному світі.
Бажаємо успіхів!