бета
Часто коли батьки приходять забирати документи зі школи на екстернат, або сімейну форму освіти, їм доводиться чимало вислухати від директора або завуча стосовно того, що вони не уявляють яку відповідальність на себе беруть, як жеж вони впораються, і таке інше. Але чи насправді школа таки відповідає за освіту довірених їй учнів? Чи часто ви бачили вчителів чи завучів, які б не розпікали двійочників за їхню тупість і безалаберність, а похнюплено вибачалися за те, що це вони не змогли — навчити, зацікавити, донести?
Чи знаєте ви, що вчителя можна звільнити лише “за аморальний поступок” (чим і користуються, звільняючі незручних колег за фото у купальниках), але ніяк за неякісну роботу. Навіть за образу і жорстоке поводження з учнями зробити це важко.
Отже, минає 11 років такого “відповідального ставлення” до наших дітей, і що ми маємо у підсумку? Єдине на всю країну ЗНО є хорошим інструментом для досліджень в цій галузі.
За приблизними підрахунками ЗМІ, близько 100 000 випускників українських шкіл та коледжів не склали ЗНО в 2018 році. Наприклад, українську мову здавали 335,8 тис., не склали на мінімум 47 тис. учнів — 14,5% (!), фізику — 16,8%, математику — 18,6%.
У 2019 році 15,8% абітурієнтів, які писали обов’язковий тест з української мови та літератури, не подолали поріг “склав/не склав”, математики — 18,17%. З історії України поріг не подолали понад 16% абітурієнтів, географії – 10,43%, хімії – близько 14%, для фізики ця цифра дорівнює 14,97%.
Які наслідки будуть у шкіл? Натомість, відповідно до нашого законодавства, учень на сімейній формі освіти, який показує неуспішність (менше 4 балів) хоча б з одного предмету у чверть, буде повернутий назад до школи.
Уявімо, що є школа, в якій 10% випускників не здали один або більше предметів шкільної програми. Мова про те, що таку школу за аналогією із санкціями для хоумскулерів варто позбавляти ліцензії на навчання дітей. Якщо в державі раптом на ЗНО виявляється, що 15% дітей за 12 років в школі не знають навіть мінімуму з державного стандарту освіти — навіщо взагалі потрібні такі школи? Або такі стандарти? Або тести? При цьому випускники обирали 4 предмети з усієї шкільної програми на власний розсуд. Уявляєте, як вони непрофільні предмети знають — на якому рівні?
Звертаю увагу прихильників сімейної освіти на дивну невідповідність. І полягає вона ось у чому:
1) Держава поводиться так, ніби у неї є право і обов’язок дати освіту всім дітям;
2) Задля цього вона створює школи за гроші платників податків. І, більш того, змушує всіх дітей туди ходити тепер вже 12 років. Якщо дитина не відвідує школу — позбавляє батьківських прав (у багатьох країнах, з Україною включно), забирає дитину у батьків і відправляє її до школи. Зокрема, з 2017 року школа зобов’язана надавати відповідному територіальному органу Нацполіції та Службі у справах дітей інформацію про учнів, які 10 днів поспіль не відвідують школу (Постанова КМ України).
3) Навіть якщо в певній країні сімейна освіта дозволена, часто провал атестації (навіть проміжної) призводить до того, що дитина змушена знову відвідувати школу.
4) При цьому взагалі відсутня будь-яка відповідальність держави і шкіл за те, що вони дадуть хоч мінімальну освіту дитині. Це нонсенс! У мене не питаючи забирають дитину на 5-8 годин щодня протягом 12 років. І при цьому я навіть не маю права пред’явити школі претензії, якщо вона не впоралася зі своїм завданням! Уявіть собі роботу за такою схемою будь-якого бізнесу — це повний абсурд.
5) Багатьом батькам не спадає на думку, що оскільки ми самі утримуємо школу (в кращому випадку лише за рахунок податків), віддаємо туди своїх дітей, то ми маємо право вимагати результату. Більшість вважає, що освіта дитини — їхня особиста відповідальність. Але навіщо тоді потрібна школа? Наприклад: дитина ходить на англійську, за яку ви платите умовні 1000 грн в місяць за 2 години на тиждень. 5 років ходить, жодного речення сказати не може. Що буде? Перестанете ті курси відвідувати, та ще й набагато раніше. Ось і зі школою повинно бути так само.
6) Отже, кожна дитина і її батьки повинні мати право і можливість відмовитися від відвідування шкіл, від здачі атестацій і ЗНО, від усього контролю з боку держави за їхньою освітою.
7) Це не держава має контролювати якість освітніх послуг, які отримує моя дитина на сімейній, екстернатній, дистанційній формі, у звичайній чи альтернативній школі, або шляхом самоспрямованої освіти. Це батьки повинні мати права, можливості та дієві інструменти контролю за якістю освіти, які школа надає. У тому випадку, якщо батьки обирають віддати туди дитину.
Тетяна Коршун, Євген Матвєєв