Як працюють школи, де немає ні вчителів, ні уроків, ні іспитів (навіть підсумкових)

Але їхні випускники успішно вступають до вишів!

Серед усіх незвичайних і вільних навчальних закладів школи «Садбері Веллі» можуть легко посісти перше місце. У Садбері немає ані уроків, ані вчителів, і абсолютно всі рішення приймаються на загальних шкільних зборах. Ми розповідаємо, як це — вчитися без примусу.

Назва «Садбері» походить від школи «Садбері Веллі» (Sudbury Valley), заснованої в 1968 році у Фремінгемі в штаті Массачусетс, неподалік від містечка Садбері. Хоча формального або регламентованого визначення моделі Садбері немає, сьогодні по всьому світу існує більше 70 шкіл, які ідентифікують себе таким чином. Деякі, хоча не всі, включають «Садбері» в свою назву.

Ці школи діють як незалежні суб’єкти і формально не пов’язані між собою. Вони самостійно визначають внутрішню політику і закони, але дотримуються кількох основоположних принципів — повна свобода отримання знань, особиста відповідальність учнів за свою освіту і демократичне управління.

Як це — немає уроків і вчителів? Як же діти вчаться?

Школи моделі Садбері існують за принципом самоспрямованої освіти. Це означає, що навчання відбувається природно: у процесі спілкування і гри учні відкривають для себе власні інтереси і йдуть за ними. Отримання «базових» знань для них — побічний продукт життєвого та ігрового досвіду.

У школі немає навчальної програми з предметів або класів, немає і розкладу занять. Діти самі кожен день вирішують, чим займатимуться сьогодні, ніхто не може впливати на їхній вибір. Вікових груп теж немає, учнів об’єднують тільки їхні загальні інтереси. Головний урок самоспрямованої освіти — зрозуміти, хто ти такий, яких знань шукаєш і як отримати їх.

Дорослий співробітник Садбері — тільки один з ресурсів для навчання, нарівні з книгами, інтернетом, іншими учнями, матеріалами й інструментами. Якщо в учня будь-якого віку з’являється запит, дорослий може допомогти знайти відповідь. Але відповідь на питання про те «як влаштована сучасна судова система» чи «як навчитися стояти на голові» може йти і не від дорослого.

Свобода вирішувати як розпоряджатися власним часом — ще один важливий принцип школи. Свобода йде паралельно з повною відповідальністю за себе і свою освіту, за безпеку свою та інших учасників спільноти. У Садбері поважають будь-яку діяльність: гра в квача надворі не вважається менш значущою і корисною, ніж вивчення іноземної мови.

Сьогодні школи, які використовують досвід «Садбері Веллі», успішно працюють в США, Японії, Франції, Бразилії, Бельгії, Чехії, Швейцарії, Німеччини, Нідерландах та Ізраїлі. В Америці налічується 42 школи Садбері, а ще 36 працюють в інших країнах.

Наприклад, в Hudson Valley Sudbury school, яка була заснована в 2004 році в США, штаті Нью-Йорк, вчаться 75 учнів віком від 5 до 18 років. І працює десять осіб дорослого персоналу.

У Росії поки існує тільки одне співтовариство (яке не називає себе школою), що реалізує основні принципи Садбері — простір самоспрямованої освіти «У.Дача» в підмосковному Кратово. Проекту третій рік і нині в ньому беруть участь десять сімей.

Як виглядає шкільний день у Садбері?

Типовий день завжди виглядає по-різному для кожного учня школи. Часто в ньому є багато спілкування з друзями. Більшість молодших і старших учнів ходять на організовані ними ж заходи, на яких вони зосереджені упродовж дня. Це може включати в себе вивчення чогось самостійно, заняття в класі, стажування, навчання в коледжі або слідування своєму захопленню.

Судячи з розповідей учасників і спостерігачів, бесіда — одне з головних занять у Садбері. Обмін ідеями, інформацією, суперечки розвивають інтелект і здатність критично мислити і міркувати більше, ніж зазубрювання заради перевірки на іспиті. Завдяки тому, що спільнота Садбері різновікова, молодші мають можливість постійно вчитися у старших учнів.

Наприклад, всі діти, як правило, навчаються читати-писати у віці від 5 до 9 років, хоча ніхто їх цього не вчить спеціально. До підліткового віку вони всі приблизно на одному рівні. Часто це відбувається завдяки тому, що діти грають в ігри (у тому числі комп’ютерні), де є написані слова. Вони вчаться читати, не усвідомлюючи, що роблять це.

Персонал школи, за винятком своїх адміністративних обов’язків, теж є вільним у виборі занять на кожен день і не намагається мотивувати дітей до академічного навчання. Радше їх завдання полягає в тому, щоб підтримувати учнів, чого б вони не потребували, і виступати в якості моделей ефективних дорослих.

Як кажуть засновники школи, культура Садбері ближче до селища, ніж до установи, тому і стосунки між дорослими і дітьми органічні, розвиваються упродовж багатьох років і можуть змінюватися. Один і той же дорослий може з одним учнем вивчати фізику, а з іншим — ганяти у футбол у дворі. Немає ніяких закріплених ролей.

Так, у Садбері є діти, які грають у комп’ютер цілими днями. І так, є учні, які можуть закінчити школу без деяких елементарних знань з базових наук просто тому, що вони не зацікавили їх. Але хіба мало дітей, у яких ці знання вилітають з голови одразу після здачі іспитів у звичайних школах?

Як реалізується демократичне управління?

Уся повнота влади в Садбері належить шкільному зібранню. Воно проходить регулярно і приймає всі важливі рішення про школу, разом з розподілом бюджету, щорічним календарем заходів, найманням і звільненням персоналу та будь-якими адміністративними дрібницями. Участь у зборах — справа добровільна. З певного віку потрібно обов’язково включитися в роботу Судового комітету, який вирішує питання щодо порушень внутрішніх правил.

Звісно, думки учнів про демократичний процес школи різняться: деякі люблять його і беруть участь якомога більше, інші не дуже піклуються про нього, а треті в основному байдужі і беруть участь у ньому настільки мало, наскільки можливо. Так і з Судовим комітетом. Як правило, чим більше часу учні проводять у школі, тим простіше вони приймають Судовий комітет і його рішення. Водночас звичною справою буде і те, що навколо політики Судового комітету та його рішень виникають розбіжності і дебати.

Що стосується внутрішніх законів, то кожна Садбері робить по-своєму: хтось стартує з базовим набором правил, а зміни вносяться в процесі, хтось створює закони поступово в міру виникнення запитів. Є школи, які в обов’язковому порядку переглядають закони раз на три роки, є й такі, де щороку починають з чистого аркуша.

Як можна оцінити успіхи випускників, якщо в школі немає випускних іспитів?

За статистикою, випускники Садбері вступають до обраних ними вишів і досягають успіху в різних професіях. Ті, хто обирає продовжувати освіту, не стикаються з якимись особливими труднощами при вступі до коледжів та університетів. Як правило, вони встигають підготуватися до вступних іспитів за останні рік-два. Однак в Садбері статистику вступу до вишів не вважають доказом успішності цієї шкільної моделі.

Зберігаючи вірність ідеалам, і дорослий персонал, і випускники шкіл частіше говорять про інші успіхи. Про те, що діти не були позбавлені дитинства, що вони зберігають (можливо, на все життя) природну цікавість, що вони ініціативні, відповідальні, можуть легко спілкуватися з людьми будь-якого віку і статусу. І головне, вони сприймають як норму життя те, що тільки особиста мотивація і пристрасть повинні спонукати людину витрачати час на навчання або роботу.

У підсумку розмови про переваги самоспрямованої освіти часто зводяться до розмов про вміння чути себе, знаходити свій шлях, приймати рішення і нести відповідальність за своє життя не як тягар — тобто, по суті, до розмов про щастя.

Френсіс Алво, 25 років, закінчила американську Садбері Веллі, потім Бішопський університет (класичне фортепіано):

«Найважливіші речі, яким ми вчимося — не ті, що можна виміряти. Звичайно, дати воєн або назви дерев можна запитати на іспиті. Але мені було б складно відповісти на питання, коли і де я цього навчилася.

З того, чого ми вчилися в Садбері, в першу чергу для мене важливо те, що я називаю життєвими навичками. Впевненість у собі, вміння вирішувати проблеми і знаходити ресурси для їх вирішення — дізнатися, що потрібно зробити для реалізації свого плану, чию допомогу шукати, як спілкуватися з людьми, щоби тебе зрозуміли. Впевненість у собі приходить тоді, коли ти знаходишся в середовищі, де дорослі й інші діти теж вірять у тебе».

У чому ж тоді мінуси моделі Садбері?

Найбільш очевидний з мінусів — відсутність гарантії, що дитина отримає хоч якусь освіту, закінчивши школу. Відразу стає зрозуміло, що батьки повинні припускати анскулінг, у першу чергу, у своїй голові, в іншому разі із Садбері у них не складеться. Або виникне те, що можна зарахувати до другого ймовірного мінуса, — велика дистанція між життям дитини в родині й у школі.

У Садбері не прийнято розповідати батькам, що відбувається з дитиною в школі, це природне продовження базового принципу повної довіри дітям. Навіть якщо батьки приходять і розпитують персонал про це, то їм кажуть: «Поговоріть з дитиною». Якщо вона не розповідає нічого, окрім: «Усе нормально, все як завжди», то для тривожних сімей це мінус і, звичайно, може дестабілізувати саму дитину.

Деяким дітям з особливостями розвитку Садбері не підходить. Наприклад, для дітей із сильно вираженими формами аутизму: для них у Садбері занадто багато спонтанності. Але для дітей з такими діагнозами, як дислексія або дисграфія, часто немає нічого кращого за подібні школи. До того ж у Садбері немає ніяких термінів, коли саме потрібно почати писати або говорити.

Після закінчення школи не видають ніяких звичних документів, що підтверджують отримання освіти, і якщо вони потрібні для вступу до вишу, то дітям потрібно організувати здачу тестів і атестацію.

До мінусів моделі Садбері можна зарахувати й те, що в деяких країнах анскулінг заборонений законодавчо, і бажаючим відкрити таку школу доводиться йти на компроміси. Офіційно анскулінг дозволений в США, Канаді та Росії (хоча не всі здогадуються), натомість законодавство Нідерландів, Німеччини та Франції забороняє нехтувати обов’язковою програмою середньої освіти. Там організаторам Садбері-шкіл доводиться докладати особливих зусиль, щоби «перекласти» свою діяльність на мову перевіряючих органів і довести, що таке проведення часу — теж навчання.

На одній із щорічних конференцій EUDEC представниця французької Садбері розповідала, що вони використовують для цього спеціально розроблену програму. Працює вона приблизно так: у графу, куди потрібно записувати, чим займався учень, пишеться «цілий день грав у футбол», а комп’ютер переводить це в такі поняття, як «розвивав координацію рухів» і «вдосконалював навички командної роботи».

Як реагує держава на такі школи?

Цікава історія трапилася зі школою Садбері в Нідерландах. Її засновники, Пітер і Крістел Харткамп, пройшли через 32 судових слухання, включаючи Європейський суд з прав людини, коли шкільні інспектори вирішили закрити школу. Суди закінчилися не на користь школи, і її закрили. Але ці сім років школа продовжувала працювати, і її перші випускники успішно вступили до вишів.

Сьогодні Пітер Харткамп — активний учасник Ради Європейського демократичного освітнього товариства (EUDEC) і автор книги «Освіта без примусу» («Beyond Coercive Education»), де теоретично обґрунтував багато позицій самоспрямованої освіти. Він зумів знайти спосіб відкрити нову Садбері.

Пітер Харткамп, засновник однієї зі шкіл Садбері:

«Поширена думка про те, що діти за своєю суттю ліниві і нічого не хочуть робити — це загальна проблема. Усі, хто вчилися в школі, навіть не можуть уявити собі, що може бути по-іншому. Люди часто не ідентифікують свій освітній досвід як такий, тому що звикли вважати навчанням тільки напружене подолання. Навіть ті діти, які до нашої школи провчилися кілька років у традиційній, на питання “чому ти навчився сьогодні” відповідають: “Нічому”, тому що в них вже живе стереотип “навчився — це значить, що тебе навчили”. Тоді як насправді освіта — це все життя».

Чому це працює?

Ключ до навчання — внутрішня мотивація. Адепти самоспрямованої освіти вважають, що діти вже приходять у світ мотивовані рости і розвиватися, і нікому не спадає на думку мотивувати їх вчитися ходити чи розмовляти. Тому не потрібно змушувати їх учитися, щоб стати незалежними і самостійними дорослими. Упродовж століть навчання відбувалося без жодного примусу, і тільки з появою обов’язкової середньої освіти ситуація змінилася, і всі дуже швидко звикли до того, що інакше вивчитися неможливо.

За словами засновника Hudson Valley Sudbury school, у школі діти часто вчаться зі страху покарання і невдачі, тоді як у Садбері вони вчаться для себе. Вони зацікавлені в цьому і насолоджуються навчанням, а не роблять завдання тільки тому, що цього від них очікують. Адже навчання — це не стрес, а задоволення.

Любов Шарій для «Мел»

Від редакції. Оригінал статті був опублікований в листопаді 2018 року. Насправді, і на той час в Росії вже було декілька проектів, схожих на Садбері, а наразі їх біля десятка. В Україні є проекти, які започатковують демократичне самоврядування (наприклад Кітерра, Діксі, Майбутні), проте академічна свобода страждає через необхідність щорічних атестацій.  Дійсно, існування таких шкіл в Росії полегшується необов’язковістю атестування до 9 класу, проте, на нашу думку, набагато більше допомагає створенню вільних шкіл запит батьків. У нас людей готових на анскулінг поки небагато і зібрати їх в одному місці досі не вдалося. Але це неодмінно станеться у майбутньому. Кому таке цікаво у Києві — напишіть коротко про себе на нашу адресу info@altosvita.in.ua

Прикро також, що новостворена школа Пітера Харткампа знов припинила існування в квітні 2020 через фінансові проблеми викликані коронакризою. Проте ви можете познайомитися з досвідом його родини у великому інтерв’ю. Зокрема, він наводить факти виліковування дітей від аутизму в середовищі без примусу.

Ми продовжимо знайомити вас з матеріалами по темі, багато відео ви можете знайти на відповідній сторінці сайту.