Як викладати математику в початковій школі, щоб діти її полюбили

Ви любите математику? Я ні. Раніше виправдовувалась тим, що я гуманітарій і точні науки – не моє. Пам’ятаю, як в старшому класі в нас змінився вчитель математики і одразу помітив мої слабкі місця, які інший вчитель – наш класний керівник, лагідно вибачав чи не звертав уваги, а може я вміла добре маскуватися. Дійшло до того, що був ризик отримати погану оцінку на іспиті в кінці року. Мій тато підійшов до вчительки запитати, чи могла б вона позайматися зі мною додатково, на що отримав безжалісну відповідь: «У вашей дочери пробелы с 5-го класса, я тут ничем не смогу ей помочь».

Тепер я розумію, що не треба виправдовуватись і не треба нікого винуватити – ні себе, ні школу, ні батьків. Була і ще залишилась система – де в центрі сухий шкільний предмет, а не дитина. В такій системі легко втратити цікавість, легко віднести себе до тих чи інших, легко списати.

Але буває інакше. Вже є і відкривається все більше шкіл, де в центрі уваги – дитина і її розвиток, темп розуміння предмету, де шукають творчий підхід та інструменти до кожної дитини, щоб навчити її самостійному мисленню, допитливості та розумінню, що будь-який предмет – цікавий. Де вселяють дитині впевненість, що в неї все вийде. По завершенню такої школи дитина бачить світ ширшим і не мислить в категоріях – «піду в ін-яз, бо тільки з мовами в мене все ок». Як мислила я.

В листопаді, під час Міжнародного освітнього форум-практикуму, я відвідала інтерактивну лекцію «Як викладати математику у початковій школі, щоб діти її полюбили?». Чому інтерактивна – тому що вчителі Вальдорфських класів «Борисфен» організували нам, дорослим, справжній урок математики, як він викладається в молодших класах вальдорфської школи. Ми дивились, як діти вивчають додавання, віднімання, множення, ділення, дроби. Це було надзвичайно цікаво та весело. На відміну від звичайної середньої школи, де задіяний переважно інтелект, навчання у молодших класах вальдорфської школи проходить через рухливі ігри, почуття та мислення.

Наприклад, коли діти починають вивчати віднімання, до них спочатку у гості приходить гном на ім’я Віднімайко. Вчитель вдягає на руку ляльку гнома і починає збирати скарби типу камінчиків і жолудів до мішечку. Поки Віднімайко дійде до печери, декілька скарбів загубиться, бо мішечок дірявий. Діти рахують скільки камінчиків гном знайшов і скільки у нього залишилося. А загубив він скільки? Діти вправляються у відніманні. Потім дітям видається матеріал, вони самі починають перекладати жолуді із мішечка в мішечок, навчаються вираховувати на предметах, через дії, гру, дотик. Діти сприймають математичний процес спочатку через образ у вигляді Віднімайка, Додавайка, Поділяйка або Помножайка потім через рух – є багато рухливих ігор на основні математичні дії (плескання в долоні, стрибки, гра з м’ячем), потім через творчість, і вже тільки потім, отримавши розуміння на образно-рухливо-чуттєвому прикладі, переходять до понятійної математичної частини.

Ще один приклад запам’ятався: у 5-му класі починають вивчати дроби і для того, щоб краще зрозуміти цей складний математичний процес, обов’язково приноситься в клас пиріг. Ділиться він до тих пір і приносять все нові пироги, поки кожній дитині не стане зрозуміло, що таке «одна друга», «дві третіх», «одна четверта» і так далі.

Все було дуже цікаво і не було сумнівів, що будь-яка дитина полюбить математику, коли вона викладається у такій формі. Я поспілкувалась з вчителькою Вальдорфських класів «Борисфен» – Наталією Шпількою, щоб краще зрозуміти, чим відрізняється їхня школа від інших. Ось основні тези з нашої бесіди:

В центрі уваги вальдорфської системи – дитина та її здоровий розвиток. В першу чергу ми піклуємось про здоров’я та емоційний стан дитини – це для нас основний принцип роботи з дітьми з перших класів. Кожна дитина народжується із талантом, який хоче розвинути та реалізувати. Завдання батьків та школи допомогти їй у цьому.

Ми дбаємо про розвиток дитини на всіх душевних рівнях – волі, почуттів, мислення. І уникаємо ранньої спеціалізації.
Основні академічні дисципліни – математика, історія, мова, географія, фізика, хімія – викладаються в нас «епохами». Це дозволяє глибше зануритись у предмет з різних боків – руху, творчості, мислення, ритміки, почуттів. Наприклад, у першому класі математика викладається 3-4 тижні, потім місяць іншої епохи, потім знову епоха математики. Діти за один урок швидко згадують, що вони вчили місяць тому, а що не пригадали, то знак мені, як вчителю ще раз пройти і закріпити з дітьми матеріал, який недостатньо засвоївся. Іноземні мови, музика, рукоділля та фізична культура у розкладі присутні ритмічно протягом тижня.

Навчальний процес у нас зосереджений у першій половині дня. Домашніх завдань у початкових класах не даємо та вважаємо насиллям давати їх дитині на вечір, коли вона вже втомлена та не може концентруватись. У другій половині дня у нас творчі, музичні та інші заняття, які не втомлюють дитину.

У вальдорфських школах немає бального оцінювання. Ми не підтримуємо будь-яких змагань між дітьми на звання хто кращий, хто перший. Це не відміняє командних ігор, навпаки, діти в нас багато взаємодіють разом, але без переможників та переможених. Дитину ми порівнюємо лише з самою собою вчорашньою. Коли немає порівняння з іншими, дитина не боїться бути собою. Коли є зовнішня оцінка, дитина вже не дозволяє вести себе вільно, закривається, блокує багато емоцій.
Помічаємо, що наші діти відкриті у спілкуванні з дорослими. Вони не мають страху перед вчителями, можуть підійти до них з будь-якою проблемою, питанням.

Чи всім підходить вальдорфська школа? – Ми проводимо багато лекцій та зустріч із батьками для того, щоб вибір школи вони могли зробити усвідомлено. Ідеали та цінності школи мають бути співзвучні родинам, бо це формує цілісність, самодостатність дитини. Також, наші шкільні родини досить активно залучені у освітній процес: різноманітна організаційна допомога у створенні свят, ярмарок, толок, походів, екскурсій. Для батьків ми проводимо лекції, конференції, семінари і запрошуємо відвідати уроки.

Висновки
В мене піднялося багато чого після того заняття. Основне – це розуміння, що мені дуже не хочеться віддавати свою дитину у звичайну школу. Не через свої страхи, а через розуміння, що я хочу, щоб дитина отримувала задоволення від процесу навчання, більше гарних емоцій. Мені дуже сподобалась ідея робити фокус у навчанні в молодших класах не тільки на процес мислення, але й на рух, гру, образ, почуття. Логіка визріває у діток все одно пізніше і виглядає дуже природнім вивчення предметів у школі саме так, як демонстрували вчителі «Борисфену».

Мої хресники ходять до звичайних шкіл – в перший та других класи. Їм поки що подобається, але вони точно відчувають багато напруження від домашньої роботи, а ще вони, як і я свого часу, проводять весь урок сидячи за партою у молодших класах. Я коли прийшла з того майстер-класу у суботу ввечері додому, до мене в гості завітала подруга з похресницею. Я вся на емоціях розповідала про той урок, і моя похресниця слухала уважно, а потім видала: «Мам, я теж хочу в таку школу!» Могло б це означати, що діти просто не знають які бувають школи? Що школа може бути інакша?

Я розумію, що немає вірних рішень єдиних для кожної родини та дитини. Розумію, що треба буде дуже скоро зробити вибір школи. Радію, що в Києві з’являються нові альтернативи середній школі. Дякую всім, хто допомагає подивитись на процес навчання по-інакшому. Тільки так, подивившись, що є у Києві, розібравшись, що саме я хочу для своєї дитини, поспілкувавшись з іншими батьками, вчителями та спеціалістами, можна буде зробити вибір школи для Єгорки.

Олександра Таран, грудень 2017