бета
Unschooling: Too Good To Be True? by Jessica Robinson
Переклав Станіслав Самикін, редагував Євген Матвєєв
Від редакції. Анскулінг — повний відхід від будь-яких зовнішніх навчальних програм та слідування виключно за поточними зацікавленнями дитини. Деким вважається радикальною і неприйнятною формою домашнього навчання, а деким, навпаки, найбільш природнім способом виховання людини. І не просто відмова від школи, а зміна способу всього життя, перетворення його на розмаїте навчальне середовище стає одним з помітних викликів для батьків на цьому шляху, про що й говориться у статті.
Багато разів я чула, що анскулінг, такий, як його виразно демонструють зсередини анскулерського середовища (включно зі мною), занадто гарний і тому викликає відторгнення.
Життя таких родин занадто затишне, дітлахи занадто чудові, батьки занадто спокійні — ззовні це виглядає нереалістичним, довершеним, недосяжним, просто нечесним.
І люди відчувають це настільки відірваним від власної реальності, що ігнорують анскулінг як можливість, навіть якщо він їх цікавить та інтригує. Як мама родини, яка перейшла до такого способу життя та задоволена ним, я не шукаю кого б навернути до своїх лав, але радо поділюся з тими, хто цікавиться чи потребує того, і сподіваюся, допоможу їм усвідомити потенціал анскулінгу.
Я не хочу відштовхувати вас.
АЛЕ
Я не можу змусити себе прийняти відповідальність за ці ваші почуття, бо це буде так само нечесно по відношенню до вас.
Це відторгнення не зовнішнього походження. Воно не викликано безпосередньо розповідями про анскулерське життя. Найімовірніше, воно виникає саме з бажання так жити і розуміння, що це життя дуже далеко від вас, ба навіть більше — зовсім неможливе. Хоча це не зовсім точно, але це ніби акт самозбереження — уявляти щось недосяжним. Легше думати, що це вам не підходить, аніж знати, що це працює, і не робити все можливе для досягнення, відчувши, що варто було б. Це перекладання відповідальності та провини з себе на обставини, щоб зберегти речі такими, як вони є. Коли щось викриває правду про вашу реальність, це незручно, і ви стикаєтесь з двома варіантами: або ігнорувати нову інформацію, виправдовуючи це зміною наявних чи виникненням нових обставин та обмежень, або змінити вашу реальність, щоб відповідати новим ідеалам. Стагнувати або зростати.
Я не пропоную анскулінг (чи щось інше з моєї реальності) як вибір, до якого всі повинні дійти. Я звертаюся не до тих, хто бачить анскулінг і розуміє, що він не для них, що їх поточний вибір найбезпечніший. Це міркування про те, що, якщо можливість анскулінгу та його передумови бентежать вашу душу і ваше життя, то, можливо, прийшов час відкинути ці почуття і нарешті спробувати.
Для мене мовчати, залишаючи людей необізнаними про існуючу можливість, більш нечесно, ніж вводити їх у дискомфорт когнітивного дисонансу. Це було б недовірою до здатності людей робити інформований вибір, це було б крадіжкою їхнього шансу. Можливо, вони й не готові слухати ці слова, але це не моя справа — вирішувати або судити. Я надсилаю свої меседжи у світ, добре розуміючи, що це прерогатива тих, хто їх приймає — вирішувати, що з ними робити. Незалежно від сподівань, які я на них покладаю.
Я хочу сказати, що істину не завжди цілком можна побачити зовні. Якщо ви досі замуровані в шкільну культуру, ваші питання будуть зовсім інакші. Анскулери ж зазвичай вирізняються іншим. Мова не про те, чого вони досягають, а про те, що вони мають змогу самостійно вирішувати і робити те, що має найбільший сенс для них.
Вони присвятили багато часу щоби розвинути незалежність та слідують своїй внутрішній мотивації — це інше ігрове поле, де змагання не потрібні. Ви дійсно можете не розуміти, якою може бути ваша дитина, якщо ви дивитесь на неї крізь фільтр очікувань, які створює школа. Не можна бути впевненим, що анскулінг не спрацює для вас, поки ви цілком і повністю не видалите школу з рівняння. І це більше ніж просто відмова ходити до школи, але також внутрішній процес відокремлення від неї.
Ви відкидаєте цю можливість, тому що на порозі великих змін вам лячно, і не вірити в неї все важче і важче, якщо навколо вас є люди, які демонструють, що це можливо. Можливо, вам було б легше, якби ми всі перестали говорити про це.
Але це моє життя, це моя правда. І я маю сильне відчуття, що люди повинні чесно ділитися, як би це не виглядало. Вони повинні почуватись вільними розповідати свої історії не беручи до уваги всіх людей, що не в змозі так жити.
Все сказане може бути досить далеко від того, де ви є зараз, і я не можу вам допомогти подолати страх або провину. Я також не буду казати, що цих почуттів немає, коли вони є. Але я завжди зроблю все зі свого боку, щоби допомогти вам скинути цей тягар, коли ви будете готові. Оскільки це є досяжним і варте того.