бета
Шкільні правила і їх порушення
Треба сказати, що по-справжньому демократична школа для незвичного погляду неприємна. Перша асоціація, яка приходить в голову — “безлад / бардак”. Тому багато хто вважає, що організація демшколи ніяких зусиль не вимагає: зібрав дітей, запустив в простір і спи-відпочивай. Якщо ви дивитеся з подібною зневагою на чужі зусилля в цьому напрямку чи мрієте хз легкістю створити подібний дитячий простір, в обох випадках скажу тільки “ха-ха!”.
Так, зовні це бардак, але він клубочиться-коїться всередині дуже чіткої рамки принципів і правил. Складність полягає в тому, що ці правила і принципи мало декларувати, потрібно якимось чином примудритися їм слідувати. І у вас в арсеналі немає звичного “тому, що я так сказала і так треба!”. Приготуйтеся витрачати величезну кількість сил і часу на поважну комунікацію, нескінченні обговорення, аргументування своєї позиції на кожному міліметрі.
І ось тут починаються веселощі. Скелет виглядає дуже зрозуміло: діти і дорослі рівноправні і самі вирішують як бути, обговорюють і приймають правила, яким потім слідує весь колектив, не залежно від віку. Правила приймаються не з міркувань “а що б нам тут такого ще законодавчо відрегулювати?”, а в міру виникнення труднощів, незручностей, конфліктів або навпаки яскравих позитивних переживань. Усунути погане, зміцнити хороше. Трапився кейс — хтось ініціює його обговорення і, як наслідок, часто бувають прийняті якісь правила. Ідилія.
Але ця ідилія з великими труднощами пробирається через безліч “АЛЕ”. Ось мій топ-5 підводних каменів створення і написання правил в демократичній школі:
1) Поліцейська держава
Правила — ласий шматочок для ябід, якими ми всі є деякою мірою, а діти й поготів. Отримати емоційну плюшку за те, що помітив порушення — кайф, самоствердження за рахунок порушника і уявний авторитет в очах можновладця. Прикол полягає в тому, що в демократичній школі немає “старшого за званням”. Але, оскільки дорослі у відповіді за фінанси і безпеку, діти й скаржитися норовлять прийти до них. І тут вже є шанс скотитися в доноси і покарання, наклеп і кола в стилі комсомольських розборів.
Що має сенс обговорити: що правила загальні для всіх і можна без агресії помітити, що правило порушується і домовитися про припинення порушення або ініціювати перегляд правила можна і бажано без участі третіх осіб. Тобі заважає порушення правила — поговори з порушником. Не допомогло — винось на загальне обговорення (коло). На колі має сенс розглядати порушення здебільшого з точки зору усунення незручності для інших, а не покарання винних.
2) Попередження і подвійні стандарти
Відсутність покарання — чудовий шлях до знецінення правил. Немає нічого жорстокого в тому, щоб людина зустрілася віч-на-віч з наслідками, про які була попереджена. Точно не працює правило “незнання закону не рятує від відповідальності”, тут саме рятує. Спочатку нормально спокійно попереджають, це звичайна процедура знайомства з правилами для новачків: порушив — розповіли. Щоби не впускати людей в школу через прочитання великого фоліанта шкільних законів.
Але з досвіду дуже часто обумовлене покарання не настає. Ніхто на ньому не наполягає, а якщо наполягає, відчуває себе жорстоким тираном. Точне дотримання покарань найчастіше застосовується до злісних регулярних порушників, які випробовують межі дозволеного.
Але сам момент покарання завжди важкий і незграбний. Тому часто в школах є свій внутрішній суддя, виборна посада. Стиль дотримання покарань або попереджень — вибір кожної окремої школи. Мої спостереження показують, що чим менше співтовариство, тим більше в ньому родинності і практики “ти ж пам’ятаєш, що їхати на самокаті далеко від інших на прогулянці по місту не можна, а то не дозволять принести самокат завтра, це небезпечно”, хоча, якщо бути неупередженим все повинно звучати так: “ти порушив правило самокатів, вибач, але дозволь мені довести твій самокат до школи і взавтра ти без самоката”.
Якщо система єдина до всіх учасників — проблеми немає. Якщо ж до одних дітей одразу застосовуються покарання, а до інших тільки попередження, це вже біда і несправедливість. У нас таке траплялося.
Що має сенс обговорити: послідовність в застосуванні правил, рівноправність і відсутність дискримінації за будь-якою ознакою.
3) Інтриги і лобіювання
З цією проблемою ми знайомі лише з чуток. Але навряд чи тому, що ми білі і пухнасті, просто не було, мабуть, достатнього стимулу для інтриг, підкупу і т.п. У нас немає виборних посад і ієрархії. Вмовляти і переконувати перед голосуванням, використовуючи аргументи, вважаю цілком нормальним. Ніякі правила не забороняють одним учням купувати голоси інших.
Що має сенс обговорити: почуття кожного з учасників процесу: кого підкуповували, хто підкуповує, тих, хто в підсумку залишився в меншості.
4) Прогин під мінливий світ батьків
Найпоширеніший випадок: “У вас тут дітям, звичайно, можна не відвідувати уроки. Але мій нехай на все ходить, ви подбайте “. Це послуга, яку демократична школа не повинна надавати при всій любові до батьків. Учасник спільноти — дитина. Правила єдині для всіх і для неї теж.
Що має сенс обговорити: об’єктивні чинники, що призводять до незручностей — закон, який зобов’язує здавати контрольні; позицію батьків, які дають можливість бути в цьому просторі і спільноті тільки з таким обмеженням, яке потрібно враховувати, щоб цю можливість не втратити. А далі вже нехай дитина сама вирішує, чи варта гра свічок.
5) Ми всі рівні, але дехто рівніший
Завжди є величезна спокуса користуватися своїм авторитетом. Якщо не вербально (а словами такого в демократичній школі не скажеш, інакше втрачається вся принадність), то інтонаційно, мімічно, навіть мовою тіла дорослі, як правило, показують, хто тут головний. У цього є як мінусі, так і плюси. Наявність дорослого дає відчуття безпеки і розділеної відповідальності, позбавляти дітей цього з деякою точки зору навіть жорстоко. Але, як показав досвід, вони мають таку потребу лише на самому старті, потім самі ж активно відстоюють свої позиції і порівнюють сили. Але дорослих частенько заносить.
Найважливіше дорослим в демократичній школі реально відчути себе членами спільноти, а не робити подвиг, приносити себе в жертву, брати вогонь на себе і т.п. Так не спрацює, та й патерн для наслідування такий собі.
Що має сенс обговорити: базові кордони свобод. Що регулюється правилами, які виробляє все співтовариство, а що вирішено від початку, аксіоматично. У кожній школі вони свої. Наприклад, у нас насильство, псування майна і небезпека для життя в “крейзі меню” не включені.
Обговорювати, обговорювати, обговорювати…
І всі балачки займатимуть час. Спершу буде здаватися, що школа нічого не робить. Діти і вчителі спілкуються між собою у різних варіаціях. Але насправді ці обговорення, розробка правил, шлях до їх дотримання, рішення конфліктів, прийняття спільних рішень, пошук нестандартних шляхів виходу зі складних ситуацій — це і є головна перевага демократичної школи. Навичка і культура ефективної комунікації, громадського обговорення, наради, ініціативи, відстоювання своїх інтересів тощо.
Якщо всі ці плюшки для вас і правда важливіше оцінок в табелі — демократична школа вам підходить. Але не думайте, що погодитеся з цим швидко.
Катерина Ботвіннік, співзасновниця школи