Чому я не віддаю своїх дітей в школу?

Дивне запитання… У мене скоріше викликає подив, чому розумні освічені міські жителі, особливо ті, що досягли кар’єрних висот і матеріальної забезпеченості, ламають своїх дітей, безвинно ув’язнюючи їх на одинадцять років у цю Систему.

Так, звичайно, в минулі століття в селах Учитель був набагато більш розвинений і матеріально забезпечений, мав більш високе суспільне становище і рівень культури, ніж батьки дітей. А зараз?

Дворяни і тоді не віддавали своїх дітей в школи, облаштовуючи навчання на дому.

Навіщо потрібна школа дитині і навіщо вона батькам?

Працюючим батькам дуже зручно здати дитину в камеру зберігання під мінімальний нагляд, втішаючи себе тим, що всі так роблять. Більш дивною виглядає позиція непрацюючих мам із забезпеченим чоловіком, яких настільки напружують власні діти, що віддають їх навіть в групи продовженого дня… Таке враження, що цих дітей народжували лиш як спосіб забезпечити себе матеріально, і якби була можливість здати їх в інтернат, не втрачаючи грошей і громадської репутації, то майже всі вони так би й зробили…

Дитині же школа не потрібна практично ніколи. Я не зустрічала ще жодної дитини, яка хотіла б наприкінці жовтня замість канікул продовжити ходити в школу. Так, звичайно, дитина хоче поспілкуватися або пограти з друзями, але не сидіти на уроках. Тобто, якщо забезпечити дитині комфортне спілкування поза школою, відвідування школи повністю втрачає для дитини сенс…

Тепер розберемо популярні суспільні міфи, які змушують батьків бездумно калічити власних дітей.

Міф перший: школа вчить (надає дитині знання, освіту)

Сучасні міські діти йдуть в школу, вже вміючи читати, писати і рахувати. Проте інші знання, набуті в школі, в дорослому житті не використовуються. Шкільна програма складається з безсистемного набору фактів для заучування. Навіщо їх пам’ятати? На будь-які питання набагато краще відповість пошуковик. Ті з дітей, які виберуть відповідну спеціалізацію, будуть вивчати фізику чи хімію наново. Решта після закінчення школи не можуть пригадати, чому їх вчили всі ці тужливі роки.

З огляду на те, що шкільна програма не змінювалася багато десятиліть, і в ній набагато важливіше почерк дитини, ніж сліпий десятипальцевий друк на клавіатурі, ніяких по-справжньому корисних знань і навичок для подальшого успіху в дорослому житті школа дитині не дає. Навіть якщо припустити, що саме цей набір фактів для заучування дійсно так необхідний дитині, його можна дати в десять разів швидше. Чим успішно займаються репетитори, за сто годин навчаючи дитину тому, чого вчителька не навчила за 10 років і тисячу годин …

Взагалі це дуже дивна система, коли тисяча годин розтягується на кілька років. Уже в інституті кожен предмет дають більшими блоками за півроку чи рік. І дуже дивує метод навчання, коли діти змушені сидіти нерухомо і щось слухати.

Досвід численних батьків абітурієнтів показує, що кілька років навчання предмету — понад тисячу годин в школі плюс домашні завдання — не допомагають учневі знати предмет в обсязі, достатньому для вступу в хороший виш. В останні два шкільних роки наймається репетитор і наново навчає дитину цього предмету — зазвичай, ста годин достатньо, щоб опинитися в числі кращих у класі.

Я вважаю, що репетитора (або комп’ютерні програми, цікаві підручники з живим текстом, навчальні фільми, спеціалізовані гуртки і курси) можна взяти з самого початку, в 5-6-7 класі, не катуючи дитину попередньо цією тисячею годин 🙂 А у час, що звільнився дитина може знайти заняття до душі, замість школи.

Міф другий: школа потрібна для соціалізації дитини

Соціалізація — процес засвоєння індивідом зразків поведінки, психологічних установок, соціальних норм і цінностей, знань, навичок, що дозволяють йому успішно функціонувати в суспільстві. (Вікіпедія)

Що можна вважати успіхом в суспільстві? Кого ми вважаємо успішними людьми? Як правило, успішних професіоналів, які добре заробляють своїм ремеслом. Шанованих людей, які роблять свою роботу дуже якісно і отримують за неї гідні гроші. У будь-якій сфері. Можливо, підприємців — власників бізнесу. Топ-менеджерів. Великих державних чиновників. Видних громадських діячів. Популярних спортсменів, артистів, письменників.

Цих людей відрізняє в першу чергу вміння домагатися своєї мети. Швидкість мислення. Уміння діяти. Активність. Сила волі. Завзятість. І, як правило, вони докладають багато зусиль до досягнення результату. Уміють не кидати справу на півдорозі. Відмінні комунікативні навички — переговори, продажі, публічні виступи, ефективні соціальні зв’язки. Навик миттєво приймати рішення і робити одразу ж. Стресостійкість. Швидка якісна робота з інформацією. Уміння концентруватися на одному, відкинувши все інше. Спостережливість. Інтуїція. Чутливість. Лідерські якості. Здатність робити вибір і нести за нього відповідальність. Щира захопленість своєю справою. І не лише своєю справою — інтерес до життя і пізнавальна активність у них часто не гірше, аніж у дошкільнят. Уміють відмовитися від непотрібного.

Уміють знайти хороших вчителів (наставників) і швидко навчитися важливого для їх розвитку та кар’єри.

Мислять системно і легко займають метапозиції.

Чи вчить цим якостям школа?

Скоріше навпаки…

Всі роки школи, очевидно, що ні про яку щирою захопленості мова не йде — навіть якщо учневі сталося захопитися парою предметів, їх не можна обрати, відмовившись від нецікавого. Їх не можна в рамках школи вивчити глибоко. Найчастіше ними захоплюються поза школою.

Досягнення результату нікого не цікавить — пролунав дзвоник, і ти повинен залишити все, що не доробив, і йти на наступний урок. Всі 11 років дитину вчать, що результат не потрібен і не важливий. Будь-яка справа має бути кинута на півдорозі по дзвінку.

Швидкість мислення? При орієнтації на середнячків або слабких учнів? При навчанні застарілими неефективними методами? При повній інтелектуальної залежності від вчителя, коли дозволяється тільки бездумне повторення раніше озвучених фактів? Учневі з високою швидкістю мислення на уроках просто нецікаво. У кращому випадку вчитель просто не заважає йому читати під партою.

Сила волі? Активність? Система докладе всіх зусиль, щоб зробити дитину слухняною. “Будь як усі. Не висовуйся”, — це та життєва мудрість, яка потрібна для дорослого успіху в суспільстві?

Якісній роботі з інформацією в школі не вчать — більшість середніх учнів тупо не розуміють прочитаний текст, не можуть проаналізувати і сформулювати основну думку.

Відповідальність за вибір? Так учням вибору не дають…

Переговори і публічні виступи? Розвиток інтуїції і чутливості?

Лідерські якості? Уміння діяти? Взагалі не включені в програму…

Уміння відмовитися від непотрібного вимагають замінити на протилежне вміння роками терпіти непотрібне і даремне.

Замість внутрішньої референції у дітей виробляється емоційна залежність від часто упередженої думки оточуючих в особі вчителя. Це відбувається на тлі повної підконтрольності учня. У дитини немає права безкарно висловлювати власну думку.

Про поголовно хороших вчителів в школі, на жаль, доводиться тільки мріяти. Наразі мало хто з міських батьків менш освічений і успішний в суспільстві, ніж вчителі, щоби віддати їм перевагу як прикладам для наслідування. З сучасними вчителями відбувається так званий “подвійний негативний відбір”: спочатку в педвузи приходять ті, хто не зміг набрати бали у більш престижний виш, а потім лише наймалоініціативніші з випускників залишаються працювати в школі, а інші знаходять більш високооплачувану роботу.

Взагалі єдине суспільство, яке схоже на шкільне в дорослому житті — це в’язниця. Але там ув’язненим легше, ніж дітям: вони різного віку, з різними інтересами, їх не змушують займатися нецікавою справою. Там вони розуміють, за що покарано. Звільняться вони раніше, ніж через 11 років, якщо не отримали термін за вбивство.

Шкільний клас  модель дорослого суспільства? Це неправда — особисто я не живу в світі, де все люди одного віку… Де у них немає спільних інтересів… Де я змушена підкорятися невдасі… Де як би я не захопилася справою, мені через 45 хвилин треба було б кинути її без досягнення результату і бігти в інше приміщення…

У дорослих людей є вибір: чим займатися (і завжди можна поміняти роботу й керівника), з ким спілкуватися, що вважати результатом, які мати інтереси.

У сучасному світі виховання, навчання і соціалізація дитини — це відповідальність батьків. Віддаючи дитину в школу, ми просто влаштовуємось, щоби вона нам не заважала. Покращуємо своє життя зараз за рахунок її майбутньої кар’єри і щастя.

Оригінал опублікований на Сноб-колонці авторки 27.02.14