бета
Розшифровка публічної лекції пана професора “Why Play and Self-Directed Education are critical to prepare children for an ever-changing future”, що відбулася 17.10.2019 у школі Хардервейк (Нідерланди).
Ми завжди були тваринами культури. Через це кожна наше покоління відрізняється від попереднього. Досягнення, знання, вміння і моральність — все це у кожного покоління відрізняється від попереднього. Ми розвивалися так задовго до появи шкіл. І протягом всієї історії людства “навчатися” було завданням дітей, а не роботою дорослих. Дорослі займалися дорослими справами, а діти були уважні і накопичували інформацію про все, що їм потрібно знати.
Протягом останніх кількох мільйонів років, поки ми жили вузькими культурними групами, діти, які не засвоювали знання не виживали, або не залишали потомства, або не заводили стосунків. Так що протягом всієї еволюції діти розвивали інстинкт навчати самих себе. Ось чому мене цікавить інстинкт самонавчання. Ось чому я буду говорити про це сьогодні. Так що почну з визначення.
Що таке самоспрямована освіта? Що я маю на увазі під цим? Спочатку я хочу визначити слово «освіта». Тому що в нашій культурі, якщо ви запитаєте кого-небудь про освіту, вони можуть розповісти вам, в якій кількості шкіл вони вчилися, в яких освітніх закладах, якого роду наукові ступені вони мають — диплом школи, коледжу чи вишу. Але якщо ми говоримо про самоспрямовану освіту, я не можу визначати її через кількість навчальних закладів і шкіл, в яких ви були. Всі знають людей, які мало були в навчальних закладах та при цьому дуже добре освічені, і людей, які довго були в навчальних закладах, і при цьому не так уже й добре освічені. Так що немає сенсу визначати освіту через це. Я визначаю освіту як все, чого навчається особо, і що допомагає цій особі жити наповненим, осмисленим, продуктивним, і, можливо я повинен додати, моральним життям.
Іншими словами, освіта, за цим визначенням — хороша річ, щось, що всі ми хочемо для своїх дітей. Це не синонім навчання, тому що ми можемо навчитися поганим звичкам та іншим речам, які не допомагають нам. Цей аспект також має значення при передачі чогось шляхом культури, оскільки ми говоримо про еволюцію людини.
Тварини навчаються певних речей, і ми повинні вчитися певних речей, незалежно від того, де ми ростемо, специфічно людської поведінки: ходити на двох ногах, рідної мови — люди всюди вчаться цим речам. Є інші речі, котрим люди навчаються в залежності від культури, в якій вони ростуть, тому що в різних культурах ви повинні знати те чи інше, адже для різних людей різні речі мають різне наповнення. Так що, якщо ми говоримо про освіту і про самоспрямовану освіту, то самоспрямована — це коли людина вчиться чомусь в діяльності, спрямованій на неї саму. Для дітей це головним чином гра.
Гра і дослідження — ось що роблять діти, ось як вони взаємодіють зі світом. Коли діти вільні як в племенах мисливців-збирачів, вони грають і досліджують цілий день. Так вони опановують культуру навколо себе. Але самоспрямована освіта може передбачати й організовані класи — настільки, наскільки дитина вибирає бути в такому класі, і наскільки вона вільна піти в будь-який час. Якщо ж дитина змушена бути там, то це більше не самоспрямована освіта. Здебільшого самоспрямована освіта не має на увазі організовані класи. Але якщо діти хочуть клас, і клас пропонується, і вони вільні обрати його або не обирати — це можливо і в самоспрямованому форматі.
Тепер я хочу відокремити «самоспрямовану освіту» з маленьких літер від «Самоспрямованої Освіти» з великих літер. Незалежно від того, як багато навчальних закладів ви відвідували, велика частина того, що ви знаєте, і велика частина того, ким ви є, прийшла до вас не звідти. Це прийшло до вас із самоспрямованої освіти, з ваших власниї освітніх дій. Це практично все, що ви пам’ятаєте, тому що те, чого ви вчилися в школі, в основному забуте. Якщо ви не забули — ви дуже незвичайна людина. Речі, які залишаються з вами — це речі, які є частиною вашого життя. Ви опанували б їх в будь-якому випадку, ходячи до школи чи ні.
Можливо, відвідування школи виглядає важливим для вашого життя, тому що ми як суспільство робимо його важливим — ми робимо його обручем, стрибнувши через який людина отримує право вибирати ту роботу, яку хоче. Але в тому, хто ви є, і в тому, що ви знаєте, я впевнений, відвідини школи не мають значення. Я абсолютно впевнений, що більшість тих, хто навчався в школі, винесли з неї дещо, але більша частина того, що ви знаєте, і велика частина того, ким ви є, прийшла до вас від самоспрямованої освіти з маленьких літер.
Самоспрямована Освіта з великих літер (ССО, англ. Self-Directed Learning, SDE) — це ніби бренд, під яким ми будемо розуміти те, що роблять люди, роблять родини, які вибрали не слідувати примусовій освіті. Тобто діти, які навчаються самоспрямовано, не будуть змушені до якихось класів чи до якогось навчання, якого вони не хочуть. Для цього є два законні способи, принаймні у США. Один з них — належати школі, яка спроектована як школа самоспрямованої освіти, тобто така як ця школа (Хардервейк), чи як школа Садбері Веллі, яку відвідував мій син багато років тому, і в якій я проводив частину своїх досліджень, є певна кількість таких шкіл по всьому світу. Інший шлях — домашня освіта в тому вигляді, який звикли називати анскулінгом.
У США більше анскулерів, ніж учнів у школах за моделлю Садбері Веллі. Фактично, число анскулеров в США зростає дуже-дуже швидко. Офіційні особи кажуть про подвоєння числа анскулерів у період з 2012 по 2016 рік. Зараз це 1%. Це маленький відсоток, але подумайте про те, скільки це дітей. Наразі це близько 400 000 дітей у США.
Підемо далі. Я проводив дослідження як серед дітей в школі Садбері Веллі, так і серед анскулерів, щоби співставити результати освіти. Так що ми можемо протиставити Самоспрямованій Освіті те, що я називаю нав’язаною освітою, освітою, до якої дітей примушують. Я хочу сказати, що нам не потрібна нав’язана освіта, у нас немає необхідності в нав’язуванні освіти. Можливо, в той період, коли діти працювали на фабриках, ми змушені були нав’язувати освіту, щоби прибрати їх з фабрик. Можливо, коли люди росли серед культури, де ніхто не вмів читати це мало сенс. Але ми більше не ростемо в культурі такого типу. Моя думка в тому, що якщо ви оточені людьми, які читають і рахують, ви всі навчитеся цьому. У Садбері були тисячі учнів, і серед них не було жодного, хто не навчився б читати до 18 років. Навіть ті, у кого була діагностована дислексія перед тим як вони прийшли в школу, почали читати через короткий час. Нам не потрібно було вчити їх, всі вчаться цьому в потрібний момент, але не всі в однаковому віці.
Примусову освіту спроектовано для конформності. Вона вимагає від усіх робити одні й ті ж речі в один і той же час однаковим способом. Самоспрямована освіта працює не так, і тому ми не можемо перевірити її тестами для примусової освіти. Деякі вчаться читати дуже юними. Інші старше. У них немає причин, чому їм не почати вчитися читати пізніше. Деякі люди зачаровані історією, інші цікавляться чимось іншим. Образно кажучи, в примусовій освіті ми все в одній колії. Ми всі повинні вчитися однаковим речам однаковим способом. Це виглядає як піший похід. Деякі люди в голові колони, інші позаду, і ми повинні турбуватися, якщо наші діти в хвості, значить вони зазнали невдачі. Самоспрямована освіта не працює таким чином. Вона немов кущ. Хтось обіймає цю гілку, а хтось іншу, і ви не можете сказати, хто з них очолює похід, а хто пасе задніх. Вони всі на різних гілках. Одна дитина може круто розбиратися в одній конкретній речі, але це не означає, що вона крута загалом. Це не оцінка дитини, якщо ми кажемо про самоспрямовану освіту. Гаразд, це те, що я хотів сказати про ССО.
Діти приходять у світ біологічно готові вчити самих себе. Що я маю на увазі під цим? Тут немає таємниці. Ось що я написав про інстинкт освіти перед тим як приїхати сюди.
Діти, кожна дитина без серйозної мозкової дисфункції, народжуються з якостями, які я перелічу. Не особливі діти-самородки, а кожна дитина.
Перша якість — допитливість. Немає нічого, що точніше б описувало дитину ніж цікавість до всього. Допитливість визначає всіх нас. Аристотель написав у своїй першій книзі «Метафізика» про основи знання, що люди дуже допитливі. Насправді він написав, що люди — допитливі тварини. Ми цікавимося від народження і до смерті. На смертному одрі люди хочуть знати, що станеться далі. Найгірше що можна зробити з людиною — помістити її в камеру одиночного ув’язнення. Чому? Тому що там нічого досліджувати. Це суворе покарання. Ми так налаштовані на вивчення нашого світу, що позбавити нас цієї можливості — суворе покарання. Всі інші потреби можуть бути задоволені — їжа, вода, комфортна температура — і все ж буде жорстоко не мати нічого для пізнання. Подумайте про це. Дослідження показують, що новонароджені, яким лише кілька годин, цікавляться новим, а не старим. Якщо ви покажете їм один візерунок, а потім інший, то вони будуть більш сфокусовані на огляді нового, ніж старого. Але ж їм всього пара годин! «Ок, це я вже бачив, а що у нас там?» Як тільки діти починають рухатися, вони рухаються досліджувати світ. Вони хочуть дістатися до всього і хапають усе. Це тому що ми ссавці, ссавці тестують світ через рот, перші їх дослідження проводяться ротом. Ми унікальні ссавці з руками і великим пальцем, так що діти починають досліджувати світ руками. Вони хочуть дізнатися все про те, що схопили, і що їм робити з цим. Нікому немає потреби говорити їм що робити, нікому не потрібно примушувати їх робити це. Ми не можемо зупинити їх! Хоча намагаємося, тому що вони псують речі. Вони так сильно мотивовані робити це. Особливо вони зацікавлені в інших людях. Вони дивляться, що інші люди роблять або говорять. Вони постійно вчаться, коли бачать, що роблять люди навколо. Це — допитливість, це те, як діти вивчають світ.
Якість, така ж важлива як допитливість — грайливість. Грайливість це енергія, драйв, які доповнюють допитливість. Допитливість — це те, як ви здобуваєте знання про світ. Грайливість — це те, як ви здобуваєте навички. Гра — це спосіб робити. Допитливість — це спосіб дивитися і вивчати, а гра — це спосіб робити і вдосконалюватися в діяльності. Поміркуйте про різні способи, якими діти грають. Антропологи кажуть про те, що діти по всьому світу грають однаковими способами, які я перерахую. Якщо подумати, ігри містять усі навички, які важливі людям всюди. З еволюційної точки зору це не випадковість. Вони еволюціонували грати всіма цими способами.
Вони грають фізично, зовсім як інші ссавці. Вони ганяються один за одним в залежності від виду. Вони піднімаються на дерева, гойдаються на гілках, борються. Так тварини набувають форму і тренують тіло. Юні ссавці і діти не спроектовані для легкої чи важкої атлетики, або фізпідготовки. Я ненавиджу робити це все, і діти теж. Діти спроектовані ганятися один за одним, лазити по деревах і боротися — так молоді тварини тренують свої тіла, хоча це вимагає часу, і це так само можна застосувати до дітей.
У той самий час вони грають ризикованими способами. Вони залазять на дерева вище, ніж їхні мами хочуть, вони стрибають з обривів, з’їжджають на скейтбордах по перилах, дітей весь час тягне до межі того, що вони роблять: що вони можуть, який рівень небезпеки вони витримають? Чому вони так грають? Ви можете подумати, що вони не пройдуть природного відбору. Але інші тварини так само ризиковано грають. Люди спостерігали, як шимпанзе може, залізши на верхівку дерева, кинутися вниз, і лише коло самої землі схопитися за гілку. Козенята стрибають на краю скелі. Навіщо вони це роблять, чому б їм не скакати деінде? Дослідники поведінки тварин відповідають, що таким чином тварини здобувають хоробрість. Так тварини вчаться мати справу зі страхом. Вони в основному ставлять себе в страшні ситуації, тому що в деякі моменти їхнього життя, і життя людей теж, ми всі зустрічаємося зі страшними ситуаціями, стикаємося з нещастями. Якщо у нас немає цього досвіду, коли ми ставили себе в ситуацію страху, коли ми могли ігнорувати його і бачити як багато хоробрості ми можемо виказати — тоді не знаємо, як високо я можу влізти на це дерево перш ніж відчую жах. Ми вчимося зберігати розум і контроль над тілом в страшних ситуаціях. Це може врятувати нам життя. Я маю на увазі — це може врятувати ваших дітей пізніше, при реальних нещасних випадках. У наші дні в США ми бачимо, що люди більше не можуть впоратися із страхом як повинні були б. Тому що ми ізолюємо їх від можливості ризиковано грати.
Потім, діти всюди вчаться говорити мовою своїх матерів, ніхто не вчить їх цій мові. Вони повинні чути рідну мову і взаємодіяти з людьми щодо мови, але ніхто їх не вчить цьому. Ніхто не каже їм, що це іменник або дієслово. Але незабаром вони опановують мову і використовують її граматично правильно. Все навчання рідної мови це гра. Перше агукання і гуління вашої дитини грайливе, воно завжди відбувається в атмосфері гри. Як діти використовують свої перші слова? Вони не використовують їх щоб називати речі, вони використовують їх грайливо. Вони практикуються в мові і грають. Гра це практика. Гра це те як діти тренуються. Всі докторські дисертації, які написані про дитячий белькіт, засновані на записах монологів дітей в колисках, де вони розмовляють самі з собою. Напевно ви чули, як ваше власне дитя робило таке. І якщо ви чули, це звучить так, ніби він або вона дають самі собі маленький урок. Дитина каже одне й те саме, але кожен раз трохи по-іншому. Це вправа. Так діти вчать мову. Коли діти починають говорити один з одним, вони відточують свою мову в іграх, оскільки їм доводиться пояснювати щось таким як вони. Дослідження показують, що мова, якою діти розмовляють один з одним, коли вони грають, набагато складніша і витонченіша, ніж та, якою вони розмовляють з учителями, батьками або іншими дорослими. Витончена мова потрібна в іграх. Діти повинні мати можливість домовлятися з приводу ігор, щоб вивчати мову.
Ми є інтенсивно соціальними, як і багато інших ссавців. Тому ми граємо, і діти хочуть грати з іншими дітьми. Чого вони вчаться, коли роблять це? Вчаться вести переговори, взаємодіяти один з одним, визнавати право інших на радість в комунікації. Тому що якщо у інших дітей немає радості, вони можуть піти з гри. Вони безперервно навчаються соціальним навичкам. Тому так, діти люблять грати, і особливо — з іншими дітьми, тому що одна з найбільш важливих речей, яким кожен повинен навчитися — взаємодія з однолітками.
Діти грають в ігри з правилами. Правила притаманні всім типам гри. Принаймні неявні правила. Але іноді правила оголошені. Вони можуть передаватися дітям по сусідству, від однієї групи дітей до іншої. Деякі ігри мають прописані правила. Коли діти грають, вони можуть змінювати ці правила, але правила присутні. Ми — тварини, які повинні слідувати правилам. Ми тварини, які дотримуються соціальних норм поведінки, про які ми домовилися, з якими ми погодилися. Способи, якими ми приходимо до угоди, розрізняються залежно від того, що нас турбує в соціальному світі навколо нас. Ми називаємо когось твариною, якщо він не може контролювати себе, якщо він просто слідує своїм пориванням та інстинктам. Діти постійно тренують свою стриманість в грі. Вони практикуються у дотриманні правил гри. І якщо одна дитина порушує правило, інша їй нагадає: «Ні, так не можна». Навіть найдавніші форми гри мають правила. Подумайте про декілька хлопчиків, які ганяються один за одним і борються, махають палицями один перед одним. Ми можемо сказати, що це гра в бійку. І тут вона протиставлена реальній бійці, тому що в справжній бійці правил немає. Там мета вбити один одного. В ігровій бійці мета — отримання радості. Ви повинні дотримуватися певних правил. Правила можуть і не бути проголошені, наприклад: не дряпатися, не бити, не штовхати, кидати один одного на щось м’яке, а якщо ви більше і сильніше, то повинні піддаватися. Загалом, навіть в самих диких видах гри діти тренуються в стриманості, в дотриманні соціальних домовленостей, в розрізненні того, яка поведінка прийнятна, а яка ні — в навичках надзвичайно важливих для подальшого відтворення людей.
Вони грають в уявні ігри. Всі ігри включають уяву. Коли ви граєте, ви тимчасово переходите з реального світу в гіпотетичний. І весь той час, поки ви перебуваєте в цьому гіпотетичному світі, при всіх своїх діях ви мислите гіпотетично. Ви мислите людським способом, яким інші види тварин, напевно, не мислять. Ви думаєте про речі, яких насправді немає. Ось що відрізняє людське мислення, ось чому ми можемо бути винахідниками, ось чому ми можемо будувати плани на завтра — ми можемо уявити те, чого немає. Так ось, коли діти, яким три, чотири, п’ять років уявляють, що є троль під мостом і чимось їм загрожує — вони зачаровані людськими міркуваннями вищого порядку, вони тренуються в такого роду іграх. Всі типи ігор містять творчість, гру можна визначити як творчу активність. І коли вони грають в уяві, то грають з логікою, грають з гіпотетичними дедуктивними міркуваннями. Піаже вважав, що цей тип міркувань приходить тільки між 11 і 12 роками, але ми знаємо зараз, що Піаже помилявся в цьому. В контексті гри діти мислять гіпотетично вже в 3–4 роки. Вони уявляють речі, яких немає, уявляють наслідки логічно. Це не відрізняється від того, як мислять вчені, коли вони обмірковують гіпотези і придумують пояснення спостережуваним даним.
Діти грають всюди, де вони вільні грати. Вони грають зі спорудами. Ми тварини з протиставленим великим пальцем, тварини, які будують своє оточення. Протягом кількох мільйонів років ми створювали руками інструменти, домівки і засоби пересування. І не дивно, що діти грають в це. Вони тренуються використовувати свої великі пальці і виконують планування своїми мізками. А так само грають з предметами культури. Діти у всіх культурах, як свідчать антропологи, грають з предметами своєї культури. Діти мисливців-збирачів грають з луками і стрілами, дротиками, вогнем, каное (якщо вони в них є) — з усіма цими речами. Діти в аграрних культурах грають з предметами агрокультури. Не дивно, що діти в нашій культурі грають з комп’ютерами. Ми маємо уявлення про те, що комп’ютер найбільш важливий предмет сьогодні. І кожна дитина, яка приходить у світ, озирається на всі боки і думає: якщо є тут одна річ для дорослих в цій культурі, то це комп’ютер. А потім ми так сильно звинувачуємо їх через використання комп’ютера. Але це ілюстрація вродженого прагнення дітей: роззирнутися, побачити які речі важливо і практично використовувати у місцевій культурі — і тренуватися їх використовувати. Якщо подумати, це покриває спектр того, чого діти повинні навчитися. Загалом, це була друга якість.
Джерело: публічна лекція Why Play and Self-Directed Education are critical to prepare children
for an ever-changing future у школі Хардервейк (Нідерланди), що відбулася 17.10.2019